Кров у жилах холоне, коли читаєш цю страшну історію. Просто немає слів – одного літнього ранку 1949 року на Колимі радянські конвоїри втопили у болоті до трьох тисяч українських дівчаток. Ще зовсім дітей. Найстаршій було лише 14 літ.
Про цей злочин не розповідають на російському телебаченні. Про нього не кричать політики. По крихтах інформацію про це понад десять літ збирав український поет і політв’язень Дмитро Шупта. Весь його біль вилився в поему «Колимські дівчатка», яку він написав у 2010 році. Чоловік зізнався, що задум виник ще у 1995-му. Усі ці роки прочитана в газетній статті коротка інформація про те, як дівчаток-підлітків втопили живцем у болоті, не давала йому спокою. Те, що йому вдалося дізнатися, шокує. - джерело.
Влітку 1949 року з Москви у Магадан надійшов засекречений лист, який мали передати особисто в руки генерал-майору Іванові Петренку. У ньому наказано було звільнити у бараках три тисячі місць для нових політв’язнів. Спеціальним пунктом зазначалося, що в першу чергу треба позбуватися українських дівчаток, «даби не рожали бандеровцев».
У ті часи в колимських таборах відбували покарання «особливо небезпечні державні злочинці» – упівці і «лісові брати» з Прибалтики, які боролися з комуністами. Вояки армії Власова, вивезені у Німеччину робітники, які з нетерпінням хотіли повернутися додому – Україну, Білорусь, Росію, натомість потрапили у концтабори. Багато з них були із сім’ями. Тут і чоловіки, і жінки працювали на межі сил – фізичних і моральних. По 12 годин на добу на лютому морозі, який іноді і вдень доходив до мінус п’ятдесяти, добували для будівництва світлого майбутнього Союзу. Люди мерли, як мухи. Та це нікого не турбувало. Підвозили нову безкоштовну рабсилу. Поповнення очікували і влітку 1949 року. Тому треба було звільнити місця у бараках. Вибрали тих, хто ще не міг працювати – дівчаток дванадцяти-чотирнадцяти років.
Їх гнали в болото під дулами автоматів
Конвоїри забирали їх рано-вранці з таборів Берлагу і Севвостлагу. Батьки мовчки проводжали поглядами своїх дітей, навіть не здогадуючись про їхню долю. Та й самі дівчатка тихо йшли під дулами конвоїрів. Вони наївно думали, що їх переводять у спеціальний концтабір для дітей. Гнали їх у ліс як худобу, поки не вперлися у болото.
А їх вели… В безодню просто гнали…
Ще й досі в тундрі болота дрижать.
З Москви так наказали генерали:
«Чтоб нєкому бандеровцев рожать», – писав Дмитро Шупта.
«Діти зупинилися, а конвоїри наказували їм йти далі, – ділиться він моторошними деталями в одному з фільмів. – Хто відмовлявся – штовхали. А в тих краях болота порослі осокою. Їх корені утворюють щільні острівці. Можеш на нього наступити ногою, а вже іншою – в безодню. І все – тебе засмоктувало. Це моторошне вбивство тривало дві години».
Батьки дівчаток у таборах чули окремі постріли. Вони мліли від страху, що ж там таке відбувається? Усі чекали, коли у табір повернуться бодай конвоїри і у них можна буде щось випитати. Та у табір прибігли тільки вівчарки. Що сталося з катами дівчаток – невідомо. Через рік у страшних муках помер від раку генерал Петренко, який віддав нелюдський наказ.
Власне, це і вся інформація, яку вдалося дізнатися про той злочин. І через 70 років – жодного документа. Письменник Володимир Яворський припускає, що всі накази у цій справі знаходяться у Москві, в архіві ФСБ. Вони засекречені, і ніхто в найближчому майбутньому їх не побачить. Можливо, хтось з колишніх в’язнів колимських таборів знає чи чув про цю жахливу трагедію? Про таке не можна мовчати, треба кричати! Вбивати невинних дівчаток, щоб вони не могли народити дітей – хіба це не геноцид?!
