Подорож за програмою Work and Travel: закарпатська студентка розповіла про заробітки в Америці



Поки моя подорож у США за програмою Work and Travel продовжується, хочеться згадати, як було переживати все вперше. Справа в тому, що для мене нова робота – це завжди невеличкий стрес. Знайомство з новими людьми, порядками, а в моєму випадку – ще й з новою країною і, хоч не зовсім новою, та, все ж, не рідною мовою, пише ZakDepo

- джерело.

Учасникам програми Work and Travel пропонують самостійно обрати місце, де вони працюватимуть мінімум три місяці влітку. Зазвичай це такий собі каталог, в якому є перелік позицій із детальною інформацією про працедавця й роботу як таку.

Допоки я ламала голову, чого ж мені більше хочеться – переривати квитки в парку атракціонів чи продавати морозиво (що одне, що друге – не зовсім те, що мене задовільняло), компанія, яка надала перелік робочих місць на вибір, запропонувала працювати в ресторані на кухні. Не знаю, чому, як і звідки взялася ця робота, чому запропонована була саме мені, але я погодилася без вагань. Збентежив тільки той факт, що в каталозі “професій” її і не було. Пізніше мені пояснили, що така робота – для відовідальних студентів, які не боїться працювати. Зізнаюся, що приємно було почути це на свою адресу: справити “правильне” враження, як виявилося, це теж важливо.

Повірте, робота на кухні – найкраща робота для студента. Окрім непоганого заробітку, це ще і місце, де можна добряче підкріпитися. Без економії на харчах відкласти такий-сякий капітал важко, тож ресторанна кухня – те, що треба. Місце, де я вперше працювала, важко було назвати рестораном. Хтось, можливо, сказав би, “такошна забігайлівка”: меню складалося всього з кількох позицій, які оберталися навколо тако – традиційної страви мексиканської кухні. Смакота перші три дні, але за три місяці мій організм просто відмовлявся її приймати. Та це, напевно, був перший і для мене останній мінус. В усьому іншому бачились тільки “плюси”.

По-перше, штат Америки, в якому я була, – туристичний, а голодні, виснажені туристи навряд чи думають про тонкощі приготування, головне – аби смачно. По друге, смачно і справді було, бо перед тим, як відкрити ресторан, власники подорожували Мексикою, аби надихнутися для створення власних тако і вивчити усі тонкощі їхнього приготування.

В мої обов’язки входило приготування саме цих тако. Досвід і спогади саме після цієї роботи – незабутні. Окрім того, що навчилася готувати тако, здобула чудовий досвід роботи на американській кухні.

Обираючи вакансію цього разу, не важко здогадатися, на яку позицію впало моє око в першу чергу. Хоч я і люблю випробовувати щось нове, але, як кажуть, потрібно поєднувати приємне з корисним. Тож, зупинившись на ресторані, обирала, в якому штаті працювати цього літа. Острівець неподалік Нью-Йорку підійшов якнайкраще. Зараз я працюю як на кухні, так і в головному залі ресторану. В мої обов’язки входить розсаджувати гостей і допомагати офіціантам, в американців все це називають одним словом – “хостесс.”

Щодо роботи на кухні потрібно відзначити кілька важливих моментів.

Перший: робота на кухні означає співпрацю з іншими працівниками, а отже й спілкування з ними. Зважаючи, що поряд працюють студенти з різних країн Європи та Азії, навіть того не бажаючи, ти стаєш частинкою такого собі світу в мініатюрі. Стільки цікавої інформації про характери, поведінку, традиції, розповідей про життя, пригоди, подорожі не почерпнеш із жодної найрозумнішої книги.

Другий: спілкування з корінними американцями – найкращий спосіб покращити англійську. Тут ти її не тільки повинен слухати, ти нею мусиш розмовляти, аби порозумітися, а, отже, жити і працювати. Усі роки вивчення англійської в школі (в когось, можливо, і в університеті), де не вистачало саме спілкування з її носіями, можна наздогнати на живій практиці, що не може не тішити.

І, звісно ж, окрім того, що, працюючи в американському середовищі, ти автоматично стаєш його частиною, хоч і на визначений період, на додаток ще й переймаєш традиції, манеру спілкування та навіть поведінку. “Замериканитися” за три місяці важко, але для багатьох це наче якась місія, яку здійснюють з особливим заповзяттям.

Не можна не звернути увагу і на ще один момент – це ставлення власників ресторанів до свого бізнесу та до своїх працівників. Допомагати на кухні, накривати на стіл у залі, для них – практично справа честі. Вони з радістю прикладають зусилля там, де тільки можуть. Власне, і не дивно – це ж власний бізнес, в просуванні якого незацікавленим не можна бути. Прояви такого ставлення можна спостерігати і в Україні. Це тішить. Безпосереднє відношення і піклування за власну справу стає модним, і я рада тому, що мала шанс бути дотичною до цього не тільки вдома, але й далеко за океаном.

Читайте також:


Залишити коментар:


Останні новини: