Чоловік Олесі Володимир захищав Маріуполь і перебував в оточенні на “Азовсталі”. Під час цього, 17 травня, у квартирі Олесі пролунав телефонний дзвінок. “Добрий день! Це доставка квітів”, – почула дівчина у слухавку. Вона довго не могла зрозуміти, хто це зробив і панічно перебирала в голові всі варіанти. Олеся чекала підступу, проте кур’єр таки змусив її прийняти букет.
Дівчина побачила квіти, різко висмикнула записку, яка була між них. За секунду вже обіймала величезний букет. Олесю душили сльози. Квіти були від чоловіка, який у той час перебував на оточеній “Азовсталі”.
“Покинув роботу й поїхав на Майдан”
Олесі Ніколаєнко 32 роки. Вона народилася і живе у Запоріжжі. Спочатку дівчина обрала фах землевпорядника. Тоді в університеті й познайомилась з Володимиром. Згодом навчалась на англійському перекладі й з 2012 року викладає англійську мову.
Володимир дуже хотів на Майдан, але його тримала відповідальна робота землевпорядника й водночас держслужбовця. Він цілодобово працював, а вночі дивився новини.
“Його накрило. Він не міг більше на це дивитися. Це вже був лютий 2014 року. Проте не все так просто, коли ти держслужбовець. А ще тоді ми збиралися вперше жити разом. Планували, він шукав квартиру. Вова працював в Бердянську. Це було просто місто моєї мрії. Я хотіла жити біля моря”, – розказує Олеся.
“Ну, що там? Є квартира?
Я шукаю.
Ну-у, є квартира?
Та шукаю.
Є?
Постривай. Справи погані. Я їду на Майдан.”
На той час, у 2014-му, Олеся мала дещо інші погляди. Каже, що не була проросійською, а просто молодою і дурною. У її домі не вмикали телевізор й вона не розуміла, що відбувається. Коли ж вмикали, то супутникове телебачення пропонувало обмаль українських каналів, але великий вибір російських.
До речі Розумів, що лечу у заблокований Маріуполь, – історія пораненого бійця про евакуацію з Азовсталі
“Коли захотіла розібратися, увімкнула “Перший російський канал”. А там путін каже: “Що вони там взагалі роблять? Безлад! Наведемо порядок”. І я така до хлопця: “Оце капець! Оце злодії! Ти дурне чи що? Куди ти їдеш?”. Думаю, швидше б їх розігнали, щоб він не їхав”, – пригадує Олеся.
Дівчина дзвонила друзям й просила переконати Володю не їхати. Проте він таки покинув роботу й вирушив до Києва.
Взагалі не розумію, що відбувається. Він пішов у якесь пекло. Але Вова розповідає, що тут всі класні й такі молодці. Ніякі вони не дияволи,
– сміється дівчина.
Володимир приїхав на Революцію Гідності вже після розстрілів, коли дехто почав розбирати барикади. Він гуртувався з людьми, які розуміли, що буде війна. Сказав Олесі не їхати до Бердянська, бо не хоче, щоб вона сама чекала його в чужому місті.
“Я розуміла, що він кудись їде. Швидко не повернеться, бо починалася війна. Доля спочатку не дала нам жити разом і ми роками боремось з нею за можливість бути разом”, – каже Олеся.
“Всі, кого він називав, були загиблі, в полоні, або зникли безвісти після Іловайського котла”
Володимир збирався на війну, але мав купу невирішених справ. Через це не потрапив до першого складу військових, які поїхали на Донеччину та Луганщину. Коли чоловік звільнився, то почав навчання у Нацгвардії.
Він приїхав з Бердянська в штанах, туфлях, куртці-піджаку. От як працював. Тобто у такому офіційному стилі. І є фотографія, де він з автоматом в оцьому одязі. Отак він бігав на вишколах. Шкода було ті туфлі викидати, бо то вже пам’ятна річ,
– розповіла дівчина.
Друзі Володимира встигли потрапити до “Чорного корпусу”, з якого й утворився полк захисників Маріуполя, а він опинився в батальйоні “Донбас”. Рідні підтримали таке рішення, хоча Олеся очікувала від них більшого переляку.
“Я теж не відмовляла, мабуть, бо була дурна і дуже молода. Ще не розуміла, куди він йде”, – говорить вона.
Зауважте Неможливого немає, – інтерв’ю азовця “Калини” про захист Маріуполя, 2 етап евакуації й зрадників
У складі “Донбасу” Володимир поїхав на війну у червні 2014 року. Військові звільняли міста. Додому чоловік повернувся у серпні, якраз перед Іловайським котлом. Олеся каже, що він приїхав дуже несподівано й був незадоволений керівництвом.
“Він собі якось все ідеально уявляв, але щось пішло не так. Вова ідеаліст і він просто звільнився. Розповідав, що так зробила й частина інших”, – пригадала Олеся.
Дівчина чекає і читає новини про кожен бій. Володимир надсилає фото їхнього двору. Олеся нічого не розуміє, виглядає у вікно й бачить коханого, який йде через двір у військовій формі з наплічником, до якого прив’язаний синьо-жовтий прапор.
Це був єдиний у житті сюрприз, який я не прорахувала, бо коли він щось готує, це все на його обличчі видно. Після такого випадку в мене дивна реакція на вікно – навіть якщо я точно знаю, що Вови немає в місті, то все одно виглядаю. Бо раптом?
– розповідає Олеся.
Після Іловайського котла загинули безліч побратимів Володимира. Частина зникла безвісти, когось взяли в полон. Чоловік з дружиною приїхав до офісу самооборони у Запоріжжі, куди звертались військові з Донбасу. Володимир запитував про всіх побратимів, яких пам’ятав.
“Всі, кого він називав, були або загиблі, або в полоні, або зникли безвісти. Це стало дійсно першим ударом і для мене. Ми ніколи не втрачали стільки знайомих людей. Ця війна не могла його відпустити, коли він стільки втратив”, – говорить дівчина.
“Завжди шукав роботу, яка пов’язана з захистом людей”
Всю осінь 2014 року Володимир був вдома з Олесею. Навіть намагався знайти роботу, був трішки розгублений. Не втримався і вдруге поїхав на війну взимку.
“Наполягала на одному – живімо разом, шукаймо роботу. Але він вже спілкувався з друзями, які були в полку захисників Маріуполя. Поки я будую в уяві родину, він каже: “Я їду в полк””, – розказує дівчина.
Вже 14 лютого Володимир надіслав фото, де він на базі. Наступного дня починається Павлопіль-Широкінська наступальна операція і він одразу вривається у неспокій.
Коли у вересні почалися Мінські переговори й військових не пускали на передову, то служба перетворилася на сидіння. Здається, там не було навіть тренувань. Люди, які постійно були в боях, у чотирьох стінах потихеньку сходили з розуму,
– пояснює Олеся.
Військовим обіцяли, що до 2016 року точно щось з’ясується. Проте Володимир вирішив, що раз не може бути корисним, то треба повертатися додому. Почалася адаптація, посттравматичний стресовий розлад, рік пошуків себе. Це все він пережив з Олесею.
“Здається, у нас був далеко не найважчий випадок. Потім його покликали в поліцію працювати. Відтоді завжди шукав роботу, яка пов’язана з захистом людей. Війна відкрила в ньому потенціал, показала його місію”, – зазначила дівчина.
Володимир не отримав жодного поранення за весь час. Війна вплинула на його терплячість та почуття братерства. Олеся каже, що особливо останнє проявилось після служби в полку захисників Маріуполя. Коли чоловік повернувся, родини у нього було дві. Військові роз’їхалися по містах і щодня один одному телефонували.
“Нас двоє і не можемо поспілкуватися, бо їх там 10 і кожен дзвонить до іншого: “Я тебе, братюнічка, так давно не чув”. Думаю – сьогодні з чоловіком не поспілкуюсь, бо є черга братюнічек”, – усміхається Олеся.
Читайте також Нас просто розстрілювали з танків, – директор Українського дому про порятунок з Маріуполя
Військові ділились між собою проблемами. Вчились жити зі своєю новою історією та почуттями. Олесі здавалося, що її чоловік став дуже дорослим – сивина у волоссі та бороді.
“Мені здавалося, що Вова за віком доганяє батька. Тобто коли стоять разом, то наче як брати, а не батько з сином. Зараз дивлюсь на їхні фото, то думаю: “Це ж 2015! Який молоденький і зелененький мій чоловік”, – каже вона.
“23 лютого зібрав речі й поїхав до Маріуполя. Але потяг не доїхав, тому йшли пішки”
Володимир не говорив, що буде велика війна, але якраз напередодні звільнився з роботи. Чоловік не розповідав Олесі про якісь переживання.
Вся країна говорила про можливе вторгнення й дівчина не сумнівалась – коханий знову думає про війну. Володимир вагався й казав, що не знає, де його місце.
Важливо Десятки тисяч вбитих, фільтраційні табори та епідемічна катастрофа: інтерв’ю з мером Маріуполя
“Кажу йому: “Слухай, а тероборона? Тема вже рік існує, а тебе досі там нема”. Думала, буде в Запоріжжі. Він пішов до військкомату, а його почали відмовляти й запропонували обрати бойовий батальйон. Запевнили, що візьмуть у будь-який”, – каже Олеся.
Бійці полку, які раніше воювали з Володимиром, запитали, чи він готовий повернутися, якщо буде нове вторгнення. Чоловік відповів ствердно.
Військові поспішали на Схід. Вони брали квитки на 24 лютого, але це було запізно.
Мій не захотів чекати ранку. Зібрав речі й виїхав 23 вночі. Встиг доїхати до певного населеного пункту, а далі до Маріуполя потяг не поїхав, тому він та інші військові, що були з ним, йшли пішки. Ті, хто не встиг, їхали до інших міст. Виходить, що йому там потрібно було бути. Ніхто не встиг, а мій зміг. Значить так треба,
– зазначила Олеся.
На випадок початку війни у подружжя був план. Олеся повинна була подбати про свою маму та батьків Володимира. Дівчина провела захисника на потяг, а через кілька годин він зателефонував і сказав: “Слухай, мені не наснилося. Почалося. Вибухи по всій країні”.
Олеся побігла будити маму, але їй від страху відбирало мову. Із затинанням сказала слово “почалося”.
Жінки почали діяти за планом і збирати речі, щоб їхати з міста. Проте, на диво, у Запоріжжі було спокійно – люди прямували на роботу, двірник підмітав подвір’я.
Зверініть увагу Вчилась витривалості у сина, – мама захисника Іллі Самойленка з Маріуполя
Володимир повідомляв, що з ним усе добре. Мобільним зв’язком не користувався, бо це стало небезпечно, але були інтернет та месенджери.
“Не всюди ловив інтернет. Я питала Вову, чого він губиться. Відповідав, що є місця, де ловить мережа, але охочих подзвонити багато. Є люди, які були морально не готовими до боїв. Їх або їхніх родичів накривало. Щоб цих людей привести у нормальний стан, давали сконтактувати з близькими. Вова казав: “Є люди, яким більше треба, а ти сильна”, – говорить Олеся.
У Маріуполі загубив телефон. Для Олесі почалося божевілля
Чоловік був готовим чекати, навіть якщо сильно сумував. Проте швидко загубив телефон. Для Олесі почалось справжнє божевілля. Вона отримувала повідомлення з незнайомих номерів, але відповісти не могла. Дівчина знайшла чат у телеграмі, де маріупольці розповідають, що відбувається.
“Розумію, що це дуже на мене вплинуло психологічно. Я моніторила все цілодобово. Ми з мамою поїхали до рідних у село. Я майже не виходила з будинку. Була в думках і у цьому чаті”, – говорить дівчина.
До речі При постійних обстрілах: у мережі показали нове відео прориву українських пілотів на “Азовсталь”
Згодом Олеся вирішила повернутись у Запоріжжя. Каже, що хоч йде війна, але треба продовжувати жити, заробляти гроші й допомагати армії.
“Повертаюся додому і не можу вийти з нього. Такий стан, коли в кімнаті добре, а поза квартирою – ні. Зрозуміла, що на мене вплинуло сидіння в цьому маріупольському чаті. Думками я була у Маріуполі, стан дуже пригнічений, постійно хотіла десь заховатися і не сприймала спокій навколо”, – пригадує дівчина.
Олесі здавалося, що вона нічого не пропускає в інформаційному просторі. Проте Володимир запитав, чи вона бачила відео з кашею.
“Взагалі не зрозуміла, про що він. Бачила мільйон цих відео, але ніде не було тієї каші. Він сказав, де пошукати. Глянула – дійсно не бачила, хоча здавалося, що вірусним має бути все з передка й Маріуполя”, – каже дівчина.
Вона вагалася, чи публікувати його у себе. Боялась, що люди, які не мали стосунку до війни, не зрозуміють. На відео чоловіки у чиїйсь квартирі, яка колись була красивою і цілою.
“Видно, квартира дуже гарна була, а вони сидять на дивані за скляним столом, курять і кидають недопалки на підлогу. Для цивільної людини це важко зрозуміти. Курять і кидають недопалки на підлогу. Якщо хтось побачить свій дім навіть із розбитими стінами та вікнами, то це може образити”, – каже Олеся.
Перебував на “Азовсталі” й думав про квіти
Рідні військових повідомляли про погрози. Навіть коли Володимир вступав до полку захисників Маріуполя, то на присязі він та інші воїни були в балаклавах, а журналістам заборонили фотографувати та фільмувати всіх рідних.
“Були дійсно підтверджені випадки, коли погрожували й розтяжки встановлювали в під’їздах. З того часу маю звичку сканувати все поглядом, коли заходжу у будинок. Небезпека може бути, коли не очікуєш, коли ти в тилу і здається, що все відбувається тільки на передовій”, – розповідає Олеся.
Через це дівчина з пересторогою ставиться до всього чужого. Проте якось, 17 травня, вона отримала дзвінок від служби доставки квітів. Там назвали її точну адресу.
Які квіти, коли чоловік в Маріуполі. Всі це знають. Дуже мало знайомих мають мою адресу. А в доставці назвали мій будинок, мою квартиру. Одразу звужується коло людей, які це могли зробити. Розумію, що немає нікого. Ніхто не міг!,
– пригадує Олеся.
Вона не подумала про чоловіка, бо навіть коли закохані жили в різних містах, то Володимир ніколи не надсилав жодних букетів. Олеся вирішила відмовитися від доставки, але кур’єр був наполегливим.
Дівчина глянула у вікно. Дійсно вийшов хлопець з величезним букетом квітів. Олеся не думала про букет. Думала про того, хто вирішив його надіслати. Ситуація здавалась їй безпечною.
Зауважте Окупанти можуть розганяти провокаційні відео з оборонцями Маріуполя: чому не варто їм вірити
Хлопець з доставки подзвонив у квартиру. Олеся відкрила. Одразу запитала, чи є записка й вирвала її з-поміж квітів.
Читаю: “Дякую за кожну мить поруч. Дякую тобі за віру за підтримку, за твою відвагу та рішучість. Заради тебе я готовий тримати це небо вічно”. І я розумію, що ніхто не міг це написати крім нього. Це його слова, хоч і не було підпису,
– говорить дівчина.
Вона в ступорі. Не розуміла, як це сталося й хотіла плакати. Різко закрила двері перед кур’єром. Здивована мама Олесі запитала, хто надіслав квіти. “Квіти від Вови”, – відповідала дівчина. У жінок були тисячі запитань.
“На букет не було ніяких натяків. Коли я залишилася на самоті, а мама пішла спати, сльози полились градом. Мене дивує навіть не те, як він це зробив технічно, а те, що він взагалі думав про це. Ти перебуваєш на “Азовсталі” й думаєш про квіти! Стає страшно, наскільки ця людина тебе любить”, – каже дівчина.
Якось Володимир написав, перебуваючи в Маріуполі, що в нього є мрія. Нею він назвав Олесю.
“Раптом зі мною щось станеться, поки він не повернеться. Взагалі не маю права! Боюся вийти на вулицю – раптом тебе автівка зіб’є. Боюся сидіти вдома – раптом ракета прилетить. Це вже якийсь здвиг по фазі”, – зазначає Олеся.
Одного разу вона вийшла до магазину і їй здалося, що може загубити телефон, а це означає втратити будь-який зв’язок з чоловіком. Олеся взяла мобільний в руки і притиснула до себе єдиний зв’язок з Маріуполем.
Важливо Як намагалися деблокувати “Азовсталь”: нові деталі операції
“У нього немає відчуття дому”
Олеся була морально готовою втрачати дім. Коли покидала квартиру 24 лютого, то прощалася з нею назавжди. Взяла з собою лишень улюблені штани, черевики та банку з улюбленим милом. В один момент все знецінилось. Нового значення набув старий мобільний телефон.
“Було дуже важко повертатися, бо я подумки знищила дім. Приїхала, а все ціле. Я довго не розбирала сумку, не витирала пил – раптом знову тікати, навіщо витрачати сили? Зараз адаптувалася. Писала чоловікові, що його чекають наше ліжечко й кімнатка, його піжама. Проте у нього немає відчуття дому”, – каже Олеся.
Володимир не думає про дім. Уявляє себе та Олесю під час подорожей. Він також подумки знищив свій дім.
“Добре, що не розриває серце через дім, хоч скільки сил, грошей вклали. Це улюблена вазочка, свічечка. Це дає відчуття дому, яке я створювала”, – додає дівчина.
“Це робота. Він вміє бути на війні”
Перед виходом з “Азовсталі” Володимир спілкувався з Олесею. Він казав – слід чекати на якесь завершення, але нічого не пояснював і не готував дружину морально.
“Сказав – розв’язка близько. Знала, що полк захисників Маріуполя ніколи не здаватиметься в полон чи складатиме зброю”, – розповіла Олеся.
Дівчина впевнена в стійкості чоловіка і вірить, що він все витримає. Переймається лише через те, що він може сильно тужити за нею.
На запитання, як Олеся все витримує, відповідає, що іншого вибору в неї немає. До прориву на “Азовсталь” їй було легше все переживати, бо відпускала Володимира з легким серцем.
“Це як відпускати лікаря у лікарню лікувати чи пожежника гасити пожежу. Це робота. Він вміє бути на війні. Я була впевнена, що в Маріуполі вони всіх просто рознесуть”, – пригадує Олеся.
Спокійно дівчині було до 15 березня. Володимир подзвонив і розповів, що є втрата серед його групи. Голос у нього був розбитий. Олеся не звикла таке чути. Він дзвонив з укриття, а на фоні свистіли міни.
Думала, що у фільмах спеціально роблять такий свист. Здавалося, що звук спеціально роблять яскравішим. А тут я це чую. Чутно, як уламки б’ють по укриттю. Чоловік відволікається і час від часу вигукує в рацію: “Воздух! Воздух”. Він розмовляє українською, але чомусь кричав так. Розмовляє-розмовляє і знову: “Воздух! Воздух!”. Почалась авіаційна небезпека,
– каже дівчина.
Для бійців вже звичними стали “Гради”, міни, артобстріли, але авіаційна небезпека була новою. Коли Олеся про це думала, то їй треба було зробити зусилля, щоб навіть вдихнути чи видихнути. Відпускало, коли була звістка від чоловіка. Наставала ейфорія. Олеся картає себе, що думала про погане.
“Потім я щось роблю, пил витираю. Життя налагоджується! Коли заходжу в телеграм, дивлюсь в той маріупольський чатик, а там пишуть, що скинули на “Азовсталь” 500-кілограмову бомбу. Тоді думаю: “Якщо на всіх падає, а мій чоловік жива людина, то чи точно він вбережеться?”. І знову ходиш з цією бетонною плитою на грудях”, – розповіла дівчина.
Після евакуації Олеся погано розуміє, що відбувається. Немає прильотів і вибухів. Спокій прийшов дуже різко. Вона не знає – добре це чи погано. Є лишень очікування на результат та хоч якісь повідомлення від влади.
“Знаю, що з полону повернеться худий, знесилений і я не зможу кинутись до нього в обійми”
Дівчина отримала дзвінок від “Червоного хреста”, який повідомив, що Володимир є у списку евакуйованих з “Азовсталі”. Проте Олеся боїться підлості з боку ворога і каже, що не може повністю заспокоїти себе.
“Поки в нас такий стан речей, то все що можу робити – це або давати інтерв’ю, казати про чоловіка, або ж шукати інформацію щодо ПТСР і готуватися до повернення чоловіка. У мене має бути план дій”, – говорить вона.
Олеся за звичкою виглядає чоловіка у вікно. Вона готується до зустрічі, але плани постійно змінюються. Спочатку уявляла все романтичним як у фільмі.
Зараз знаю, що він прийде худий, знесилений і я не зможу кинутись до нього в обійми. Нам вдвох важко очікувати та сумувати. Коли зустрінемось, то, швидше за все, будуть тільки сльози. Впевнена, що він також плакатиме. Відчуття щастя одразу не буде,
– говорить дівчина.
Олеся уявляє, як змінився чоловік, але він не підозрює, яка тепер вона. Ще на початку повномасштабної війни вона надсилала свої фото. Каже, що втома й переживання дуже позначились на зовнішньому вигляді.
“Думаю, треба зафарбувати сивину, бо я молода і це не так повинно бути. Коли погано харчуєшся, спиш, то вигляд не дуже. Ще й припухла від сліз, якісь висипи на тілі. А він же мене такою не бачить! Боюсь, що коли повернеться, то зрозуміє, як розбило мене очікування. Більше вже схожа на літню жінку”, – каже вона.
Олеся має план дій – пофарбоване волосся й гарна сукня. Вона готує себе до відновлення. Коли проводять обміни полоненими, то про це ніхто наперед не повідомляє. Дівчина боїться, що Володимир приїде, а вона не встигне все зробити.
“Думаю: “О, Боже, треба бути завжди готовою!”. Я вже проходила роки очікувань. Мені здається, що ми вдвох відчували – буде полон. Коли він повернеться, то скажу: “Ми ж з тобою все знали”. Може всі ті кола пекла треба було пройти, щоб нарешті бути щасливими. Сподіваюсь на дуже крутий хепіенд в нашій історії кохання. Бо заради чого ми роками це проходили?”, – запитує Олеся.
