Зробити аборт наказав… монах


– Олесю! – побачивши дружину біля хати, з радощів вигукнув Сашко.

Кинувся до неї, став кружляти кохану на руках. Вони не бачилися понад рік. Мусив їхати в Португалію, бо хотів заробити хоч на стареньку, але свою хату, аби перебратися з Олесею від її батьків.

«Спати з чоловіком у піст – гріх!»

– Господи, як я за тобою скучив, – обіймаючи і цілуючи дружину, повторював. – Як ти солодко пахнеш… Так і з’їв би тебе. Всю. Так тебе люблю!

– І я за тобою скучила. Боялася, вже й не вернешся, бо знайшов там собі якусь, – розплакалася Олеся.

А Сашко став заспокоювати. Мовляв, там дівчата зовсім не красуні, на них дивитися страшно. І зізнався, що твердо вирішив повертатися додому, коли зрозумів, що вони, хоч і негарні, та йому вже починають подобатися.

– Заробив небагато, але на маленьку хатинку, сподіваюся, вистачить. Ох і заживемо! Самі собі господарями будемо, – говорив, мрійливо вдивляючись у небо.

З хати, зачувши рух на подвір’ї, вийшла Олесина мати:

– Ой, зятюню мій дорогенький. Як добре, що ти приїхав. Бо перед Пасхою всякої роботи вдома багацько.

Вона повернулася в дім і стала голосно, що аж чутно було надворі, дякувати Богові, що батькові тепер є з ким і свинку заколоти, і поле до посівів підготувати. Та Саша в ту мову не вслухався, його думки були зайняті лише Олесею.

Увечері старші, попоравши хазяйство, зібралися йти спати. Але перед тим мати нагадала дочці:

– Ти ж пам’ятаєш, спати з чоловіком у піст, ще й Великий, – гріх! То вже дотерпіть тих кілька днів, – з натиском на слово «дотерпіть» промовила.

Олеся опустила очі, бо її думки були зайняті саме тим «грішним», їй хотілося, щоб мати з батьком швидше заснули, а вона ж і так довго терпіла…

На сповідь поїхала у Лавру

Зранку мати скоса поглядала на дочку:

– Тож я тебе просила. Через ваші охання очей не зімкнула до ранку, – бурчала. – Йди до батюшки, посповідайся. Стидовисько…

Олеся мовчала. Вона була така щаслива цієї ночі, що думати про сповідь не хотіла.

Великодні дзвони наповнювали радістю. Та після святкового сніданку Саша зізнався:

– Розумієш, хлопці попросили терміново підмінити одного з наших на будові в Москві. У Валерчика щось з нирками, вертається в село. Я поїду замість нього. Ненадовго, обіцяю.

Тільки чоловік за поріг – Олесі стало недобре: на їжу дивитися не може, весь час нудить. Аж змарніла вся.

– От зятьок! Приїхав на якийсь тиждень, дитя зробив – і знову в мандри, – причитала Олесина мати.

Читайте також:  «Гуцулка Ксеня» – не народна пісня. Ось неймовірна реальна історія її створення. Події, що відбувалися на Гуцульщині

– Не починайте, мамо, – заступалася за Сашка дружина. – Він у мене найкращий у світі.

Але мати продовжувала пиляти дочку. Найбільше за те, що дитя зачали в гріху. Так доклювала, що Олеся ні про що інше думати не могла. Тож вирішила поїхати за порадою у Лавру.

Святе місце зустріло її сяйвом куполів та пахощами розквітлих дерев. Після Великодня все було таке світле, урочисте. Але Олеся не могла сповна насолодитися тією неймовірною красою, бо хотілося швидше почути відповідь на питання, яке мучило її найдужче.

До сповіді підійшла до молодого ченця. Почала з головного. Та він, не дослухавши її розповідь до кінця, перебив:

– Грішна ти сильно. Спокутувати такий тяжкий гріх можеш тільки одним – зроби аборт. Бо нечисте дитя під серцем носиш.

Випадкова зустріч дарувала благословення

З храму Олесю ледве винесли ноги. «Зробити аборт – значить, убити, – крутилося в голові. – Як потім з цим жити?»

Додому приїхала сама не своя. Тоді, здавалося, радше готова була зі своїм життям розпрощатися, ніж з крихітним, що тільки народжувалося у її тілі. Йшла з автобуса вулицею вся заплакана. Таку зарюмсану її зустрів сільський священик.

– Що ти, доцю, горюєш? Хіба біда яка сталася? – запитав.

– Для мене біда, батюшко, – і стала щиро розповідати про все.

– Навіть не думай, лиши дитинку. Хай Господь благословить тебе на щасливе материнство, – промовив і перехрестив Олесю. – Щодня проси у Бога, щоб був милостивий до тебе та маляти, і все буде добре.

***

Коли з московських заробітків повернувся Сашко, животик дружини саме став округлятися. Вона так раділа, коли бачила, як трепетно коханий ставиться до неї, як оберігає.

З пологового подружжя із синочком приїхало вже у свою хатинку. Й почали господарювати без чужого пильного ока та «безцінних» настанов. Вирішили, що радитимуться в усьому лише між собою та не забуватимуть дорогу до церкви, яка дала найголовніше – віру в Господнє милосердя.

Минули роки – і шлях до храму став топтати їхній синочок Давидко. Коли прийшов час після школи обирати професію, він твердо заявив:

– Ніким себе іншим не бачу, тільки священиком.

І Сашко з Олесею благословили сина на цей шлях. Сьогодні він – шанована людина не тільки у своєму селі, а й в області. Кожну сповідь він пропускає через серце та душу, аби дати не тільки людям пораду, а перед Господом гідну відповідь.

Джерело.


Читайте також: