-Які памперси, — обурився чоловік, — я тепер 3 роки на памперси буду працювати?


Я і мій чоловік народилися і виросли, вважай, в селі. Офіційно село вважалася селищем, але уклад життя суті своїй не змінив.

У рік заміжжя мені було 24 роки, за поняттями моєї малої батьківщини — перестарок. Там до того часу вважається, що якщо в 18-19 років заміж не взяли, значить щось з дівчиною не так.

А я просто хотіла вивчитися, та й повертатися в селище не прагнула зовсім. У цьому наші з Денисом устремління збіглися. Чоловікові моєму виповнилося 26, ми обидва на той час працювали, знімали в місті квартири.

-Ми зі сватами вирішили вам навпіл квартиру купити, — втішила мама напередодні весілля, — що вже тепер з вами поробиш, раз міськими вирішили закластися.

Що у моїх, що у батьків Дениса — міцне господарство, величезні огороди, худоби повні двори. При всьому тому, що батьки не бідували і багато могли собі дозволити, навіть елементарних речей, які полегшують життя у них не було.

Ми жили погано, значить і ви повинні жити чи не краще?

Я і мій чоловік нapoдилися і виросли, вважай, в селі. Офіційно село вважалася селищем, але уклад життя суті своїй не змінив.

-Це багатство, — говорив тато, — а пустощами він вважав наявність в будинку теплого клозету і ванною, — лазня є на ділянці, а в сортир ми все життя на вулицю ходили.

-Так навіщо нам мікрохвильовка, — відмахувалася свекруха від нашого з чоловіком подарунка на 8-е березня, — не потрібна вона мені тут зовсім, тільки електрику витрачати.

Підмітати підлогу найчастіше віником, старі пральки активаторного типу стояли в лазнях, адже машинка-автомат витрачає багато води, та ще й яму для стоків треба буде часто відкачувати. Не потрібна.

Але ж таке дрібне скнарість було нічим не виправдане. Працювали багато, невже не хотілося відпочити хоча б від домашніх справ?

-Хліб не викидати, шкаралупу теж, карається свекруха, -Буду приїжджати і забирати. Курям.

Приїжджати особливо ніколи було ні нам, ні їм. Тому пакети з сухарями і яєчною шкаралупою місяцями стояли у мене на лоджії.

-Не розумію, — говорив Денис, — гроші водяться, а трясуться над кожною копійкою.

Я теж не розуміла і була спокійна за наш загальний побут, раз чоловік розділяє мої погляди. Але спокій моє тривало лише до тих пір, поки я не сіла в декрет. Після цього чоловіка, як підмінили.

-Денис, — кажу чоловікові за місяць до народження дитини, — у нас пилосос накрився, треба купити новий.

-Що тут пилососити, — відповідає чоловік, — дві кімнати і кухню? Віник є. Ні до чого нам зараз тринькати.

Я була в шоці. Прямо чула інтонацію свекрухи у відповіді чоловіка. Той же тон, той же відповідь. А потім це стало стосуватися й інших речей.

-Я привіз з дому купу одягу для малюка, — «потішив» мене Денис, — сеструха старша віддала. Нам і купувати нічого не треба. Вона ще коляску обіцяла.

-Я не хочу ходити з її коляскою, — кажу, — їй уже 15 років, в сараї припадала пилом, вона ні на що не схожа вже. Та й ці повзунки незручні. Памперси не змінити, треба знімати повністю. Я в магазині пригледіла вже.

-Які памперси, — обурився чоловік, — я тепер 3 роки на памперси буду працювати? Машинка у нас автомат, вона сама все прати буде. Наші матері прали взагалі руками і ми виросли без памперсів.

Читайте також:  Одружився я досить рано і по зaльoту. А потім зустрів Аліну і ця зустріч стала фатальною

Я розплакалася. Чому я повинна жити так само погано, як наші мами в лихі 90-ті? Тоді не було можливості жити краще, а тепер, хто заважає? У мене декретні були непоганими, чоловік заробляв достатньо.

Денис в той раз, побачивши мої сльози, все ж пошкодував мене і поступився. Коляску ми купили нову, повзунки я теж змогла вибрати на свій смак. Тільки батьки, які приїхали на виписку нас з сином з пологового будинку, не схвалили.

-Дитина виросте, йому нове подавай, а гроші витрачені вже, — сказала свекруха, — вам теж від родичів речі діставалися, і нічого-не померли. Навіть не запам’ятали, що це хтось до вас носив!

Моя мама була повністю солідарна з сватів. Побачивши у мене новий миючий пилосос вона сказала:

-Ти, зятьок, ще посудомийну машинку їй купи. Буде дві тарілки мити, а то адже прогрес, а такого агрегату у неї в господарстві ще немає.

І чим далі, тим було гірше. І з батьками, і з чоловіком. Ні ходунків, ні гойдалок для дитини я купити не могла. Мами в два горла і чоловік переконували мене, що кубики, погризені ще дітьми зовиці і тріснуті брязкальця — все, що потрібно дитині, яка нічого не розуміє ще.

-Ми жили, вас виростили, ніхто не помер, нічого шикувати, бач заледащіли, заїлися, все нове вам подавай …. — це був далеко не повний перелік того, що мені доводилося вислуховувати при кожній моїй покупці.

Легше стало тільки тоді, коли я вийшла з декрету на роботу. Я відразу сказала чоловікові, що більше не має наміру вислуховувати його ниття і голосіння моїх батьків. У дитини і у мене буде все, що ми зможемо собі дозволити.

-Хочеш економити? — кажу, — Заощаджуй на собі. А то тобі новий телефон, а синові комбез 15-ти річної давності, міллю?

За час мого декрету у нас з Денисом навіть відносини погіршилися. Я вже і йти від чоловіка хотіла, тільки куди? Квартира навпіл, та й не підтримав би мене ніхто.

А цього літа дійшло до смішного. Ми у відпустку хотіли поїхати, на море. З дитиною. Денис ніколи за все життя на морі не був. Так наші батьки війну влаштували:

-Які моря, гроші тільки катати. Приїжджайте в село і відпочивайте, раз втомилися. Ми по курорту не розгортали і ви обійдетеся.

Чоловік дивиться на мене з сумнівом.

-Ти можеш в село їхати, — кажу, — а я з сином поїду на море. Так, до нашого приїзду гроші, які зекономиш на свою поїздку, загорни в рамочку, молитися на них будеш.

-Що це я в село? — образився чоловік, — Я на морі хочу. Я заробляю, маю право відпочивати.

— Чи не безнадійний, — сказала я чоловікові, — Тепер, коли батьки ще раз скажуть, що вони без чогось прожили і ми проживемо, згадуй, що ти працюєш і маєш право витрачати.

Так і живемо, в чоловіка іноді знову щось батьківське прокидається, але я нагадую. Так намагаюся рідше з родичами спілкуватися, щоб вони свої цінні життєві істини в голови чоловікові НЕ запихали.

Ми працюємо для того, щоб жити краще, ніж наші батьки, а не навпаки.

Джерело.


Читайте також: