Я давно у Польщі, а мама жила в селі в Україні. Там же живе і мій брат, я думала, він дивиться за мамою. Я скидала йому на картку шість останніх років гроші мамі на ліки, на інші потреби. Поїхала в село півроку тому… Забрала маму і віддала її тут у будинок перестарілих. Брат і невістка не спілкуються зі мною тепер.
- джерело.Мені зараз 50 років. Ще у 19-ть я виїхала зі свого рідного західноукраїнського села у Польщу. Навчалася в Кракові, працювала у Варшаві, потім зустріла тут майбутнього чоловіка, вийшла заміж і залишилася на все життя.
В село вириваюся не часто, раз на три-чотири роки. У нас з чоловіком невеликий бізнес, дача у Закопане, на якій і самі іноді відпочиваємо, а так здаємо в оренду. Троє дітей, онуки… Одним словом, життя вирує, ніколи вгору глянути.Мама все життя жила в селі в України. Там же живе і мій брат, і я думала, що він дивиться за мамою. Я скидала йому на картку шість останніх років гроші мамі на ліки, на інші потреби.
І ось нарешті поїхала сама в село півроку тому… І побачила, в яких умовах живе мама! Пральна машинка й бойлер поламані, пере руками, воду гріє в каструлі і миється в тазиках, бо каналізація не працює. В туалет на вулицю ходить. А мамі 74, хворіє.
Спитаєте, як живе родина брата? Діти у них з невісткою теж вже виросли, одна їхня донька живе тут же, вони зі сватами у складчину купили їм будиночок гарний.
У самих брата й невістки – новий ремонт у кухні, машину поміняли: три роки тому інша була. Невістка не працює, а брат самими будівельними шабашками перебивається вже багато років…
Я з ними пересварилася, і в результаті ми з чоловіком забрали маму до нас у Польщу.
Але у нас самих трикімнатна квартира, в якій ми живемо з родиною нашої середньої дочки, у них двоє діток-погодок, наших онуків. У нас робота, бізнес, дочці допомагаю з малими… Та і в квартирі тіснувато, постійний гамір, покою немає. Точно не те, що треба мамі. А у мене, на жаль, часу на неї майже не лишається. Та я все одно дуже рада, що вона біля мене!
Я віддала недавно маму тут у будинок перестарілих, поблизу Кракова. Брат і невістка не спілкуються зі мною тепер. Але мені все одно.
Мамі там добре, спокійно, догляд хороший. Ми за неї платимо, само собою. Провідуємо часто, беремо на свята додому. А там у неї вже подруги-українки з’явилися, і навіть з якимсь дідусем спілкується. Картини малювати почала – уявіть! А я ніколи і не знала, що мама малює.
В Україні мене не розуміють не тільки брат з невісткою, а й інша рідня осуджує. Так, на Батьківщині на це дивляться скоса, але тут, в Європі, це абсолютно нормально! Та і будинки перестарілих тут зовсім інші, умови тут прекрасні, сквер, садок на території.
Одним словом, всім добре. Ось і на новорічні свята маму забираємо. Буде з нами.
А ви як думаєте, правильно я зробила, чи теж вважаєте, що це неповага до мами?..
