Від від наслідків грипу помер 46-річний мешканець Львівщини Ігор Бочковський. У нього залишились дружина Наталія та троє дітей. У смерті свого чоловіка жінка звинувачує байдужих медиків.
“Хочу застерегти інших людей – з якою бездушністю і непрофесійним ставленням мостиських медиків вони можуть зустрітися.
Чоловікові стало погано вдома у понеділок, 11 лютого, він знепритомнів. Відразу повезли його до лікарні. У приймальному покої явно не були задоволені, що ми приїхали на ніч. Так як чоловік знепритомнів, мали б викликати реаніматолога, але нікого з реанімації так і не покликали.
Викликали хірурга, так як чоловік скаржився на біль в животі. Той оглянув і виключив хірургічну причину. Після того як було зроблено рентген, чоловіка скерували в терапію. Від того, як поводила себе лікар у терапевтичному відділенні, Марія Іванівна, я була в шоці. Слухала серце, міряла тиск і намагалася консультуватися з черговою медсестрою про те, є чи нема запалення у хворого і чи видно це на флюорографічному знімку і питала мене, чи потрібно дати антибіотик чи ні. Постійно лікар ховалася десь від нас, а прийшовши шукала в інтернеті невідомо що. Ігореві вкололи дексалгін і ношпу. І все.
У вівторок , 12 лютого, стан хворого погіршився. Він просив – може мені б щось покапали. Але нічого ніхто не робив. Людина горіла у високій температурі. Тиск піднявся до 160 на 110. Я не медик. Мені важко було на той час оцінити призначене лікування. Але тепер я розумію, що мій чоловік просто вмирав і нікому до того не було діла. Медперсонал вночі, як сонні мухи. Аби поміряти температуру треба було іти самому просити кілька разів.
Коли стан чоловіка дуже погіршився і температура вже впала до 35, 5 градусів прийшла до хворого заввідділом Г. Синишин. Послухала і призначила капальниці. Видно вже зрозуміла, що стан критичний. З вівторка на середу – чоловікові не ставало легше – він розумів свій стан, скаржився, що йому зле, казав, що не доживе до ранку.
В середу, 13 лютого, я прийняла рішення везти чоловіка до лікарні до Львова . Нам видали лише рентген і кардіограму, ніякої виписки – чим лікували людину. І відпустили важкохворого, з двостороннім запаленням легень, щоб самостійно їхати до Львова. Медики, навіть, не поцікавилися як довезли. Коли приїхали у Львів, чоловіка одразу поклали у реанімацію. Чоловік ще був при пам’яті, казав, що медики не відходять від нього. Але лікарі не ставили втішних прогнозів. Втрачено було дорогоцінний час. Його перевели на штучну вентиляцію легень. Я тоді лише молилася і просила Господа не забирати дітям батька… Легені чоловіка так і не почали працювати…
Я волонтер, не раз старалася допомогти іншим, чим могла. Але , коли рідна мені людина потребувала допомоги – зіткнулася з байдужістю, непрофесійним ставленням, страшною черствістю. Не можу зрозуміти – чому самостійно працює на відділі лікар, який не може адекватно поставити діагноз? Чому у лікарні людина вмирає і їй нема кому допомогти? Чому медсестра спить вночі на чергуванні і її не допросишся поміряти температуру важкохворій людині? Від відповідей на ці питання залежить життя кожного з нас, наших рідних”, – каже вдова Наталія Бочковська.
