Владислав у 2014-му переїхав з Горлівки у Ланівці 12-річним хлопчиком, а геройськи загинув за Україну 19-річним юнаком.
Після школи Влад навчався у Коропецькому обласному ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою. Мав багато планів, мріяв жити у вільній, мирній Україні. У жовтні юнакові виповнилося б 20 років. Але його життя обірвала війна. І йому назавжди 19…
— Війна забирає цвіт нашої нації, зовсім молодих хлопців. Захищаючи Україну на Донеччині, загинув тернополянин Владислав Ратниченко, — повідомив міський голова Тернополя Сергій Надал. — Співчуваємо рідним. Вічна пам’ять Герою!
Владислав Ратниченко народився 22 жовтня 2002 р. Спочатку проживав із родиною в м. Горлівка, що на Донеччині.Переїхали на батьківщину дідуся по матері
— Разом із мамою, сестричкою та бабусею Влад приїхав із Горлівки в Матвіївці (Шумщина) на літні канікули, як вони тоді думали, — йдеться у 3 випуску альманаху «Лан». У книзі є розділ «Вигнані з рідного дому», в якому журналістка Лариса Крук спілкувалася з Еліною Ратниченко та описала історію її сім’ї з міста Горлівка Донецької області. — Звідси родом його дідусь, мамин батько. Тут їх гостинно прийняли, Влад пішов у 7-й клас, його сестричка Владелінка — у 1-й.
Невдовзі сім’я переїхала в Ланівці, де мама дітей, пані Еля, як дипломований медик, зайнялася лікувальним масажем, а діти навчалися у школі №1.
— Донеччани запам’яталися в Ланівцях, бо були одні з перших, хто вимушено покинув рідний дім і все, що було в нім, — пригадала редакторка газети «Голос Ланівеччини» Наталія Гамера. — Бабуся, щоправда, повернулася на батьківщину, коли окупанти зайняли її місто. Там її будинок, нажитий вчительською працею.
Еліна з дітьми виїхала ще до окупації Горлівки, але більше туди не поверталися, а шукали можливості обживатися в місцях, де шанують українські традиції, де звучить українська мова, де можна сміливо проявляти свої патріотичні переконання. Це почуття їм було близьке з дитинства.
Владислав після школи навчався у Коропецькому обласному ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою. Мав багато планів, мріяв жити у вільній, мирній Україні. У жовтні юнакові виповнилося б 20 років. Але його життя обірвала війна. І захисникові назавжди залишиться 19…
Хлопець був студентом юридичного факультету Західноукраїнського національного університету.
— Коли ворог прийшов знищувати нашу державу, сповнений сил і патріотизму, 19-річний Владислав Ратниченко у лавах Збройних сил України боронив нашу державу та внаслідок ракетного удару загинув на Донеччині. Юнак завжди був принциповим, добрим та справедливим, вболівав за долю країни, проявляв мужність і впевненість, — розповіли у вузі. — Нестерпний біль і смуток у наших серцях. Його відважність і героїзм – це символ боротьби українського народу за волю та гідність.
Він пожертвував найціннішим – своїм життям. Нехай у мирі спочиває його душа, а пам’ять і слава про Владислава живе у віках. Низький уклін вірному синові України!
На своїй сторінці у соцмережах мама поділилася гірким болем. Допис з’явився 14 серпня і ніби крає по живому.
«Свого Героя зустрічаю в труні»
— Груз 200 у вівторок. Життя таке коротке. 19 років. І все зупинилось, — написала Еліна Ратниченко. — Залишався місяць армії. З першого дня оборона Києва. Харків, Суми, Донбас. І під Малинівкою в окоп прилетіла ракета.
Мати пише, що син зустрів гарну тернополяночку, мріяв про доньку.
— Дякую за ці 5 днів до… Була можливість виїхати, та Владислав відповів, що буде йти до кінця, — поділилась мама. — Вивезти сестричку, щоб ще за це не переживати. Нема гіршого — ховати дітей! Свого Героя зустрічаю в труні… Усім жінкам бажаю дочекатися живими своїх рідних та обійняти!
Тіло Героя привезуть до Тернополя у вівторок, 16 серпня.
Окрім мами і молодшої сестри, у Влада залишились старша сестра і батько, Віктор Володимирович. Чоловік є одним із засновників будівельної компанії у нашому місті, проживає також тут. І побажав, аби місце останнього спочинку сина-Героя було в Тернополі.
— Щиро співчуваю тобі, Елю, — написала у коментарях матері Olgana Kyzmolka. —Тримайся. Нехай дає Бог царство небесне. Я не можу навіть дихати. Він 4 дні тому був у Тернополі. Ти проводила його знову на війну. Тішилася, що витягнула з контузії. Я писала тобі, що молися за нього. А нині… Він ще і не жив. Закрадається думка — може це не він? Може сталася якась помилка? Щось наплутали?
На жаль, помилки немає, і Влад назавжди повертається на Тернопільщину, яка стала його другою домівкою, відколи виїхали з Донеччини.
Цей юний хлопчина був старшим навідником відділення гранатометного взводу механізованого батальйону однієї з військових частин. Внаслідок травм, отриманих під час мінометного обстрілу, загинув 11 серпня.
