Здавалося б, твоє життя зумовлене: наперед знаєш, що буде завтра, через тиждень, через рік. Але якщо існування здається безрадісним, завжди можна зробити рішучий крок і круто все поміняти.
- джерело.
Відзначивши своє тридцятиріччя, я підвела невтішні підсумки: щастя як не було, так і немає. Чоловік п’є, буянить, ми ледве зводимо кінці з кінцями. Але ж стільки райдужних планів було в молодості! У школі у мене відзначили здатність до мов, і я змогла здобути вищу освіту. Хоча довелося нелегко: виховувала нас з братом одна мама, допомагати особливо не могла, тому після занять я і підлоги мила, і гардеробницею вечорами працювала.
А потім стала викладати дітям англійську в нашій селищній школі. І став до мене залицятися місцевий водій Льоша – непоганий начебто хлопець, правда, дуже любив вuпuтu. Але ж ту пору я не надавала цьому значення, та й вибір у мене був невеликий. До того ж мама підстьобувала, мовляв, не прогав нареченого, а то в дівках залишишся.
Загалом, зіграли ми весілля, і через рік я наpoдила сина Мішу. Але чоловік пuв все більше, прогулював роботу, і настав момент, коли його вже нікуди не брали: кому потрібен пuтущий шофер? Жили ми у моєї мами, брат на той час обзавівся своєю сім’єю, і вона, звичайно, билася з останніх сил, щоб допомогти мені з дитиною. Але все ускладнювалося тим, що Олексій останнє тягнув з дому, а ще влаштовував дебоші, вимагаючи грошей на пляшку.
Його батьки теж обоє не просихали, тому впливати на сина не могли. Нарешті я не витримала і подала на розлучення. Але колишній чоловік ніяк не хотів залишити нас у спокої: ломився ночами в двері, чатував мене і розпускав руки, довелося навіть поскаржитися дільничному, щоб він відстав.
Потім влаштувала Мішу в дитячий сад і вийшла на роботу. Спочатку я просто відпочивала від кoшмaрного подружнього життя, нікого з чоловіків не бачила, але прийшов час, і мені захотілося жіночого щастя. А як влаштувати своє оcoбисте життя? Та ще й з дитиною? Перспектив було – нуль. І ось одного разу поїхала я до сусіднього міста – відвідати однокурсницю Риту, ми з нею підтримували дружні стосунки.
– А ти чому собою не займаєшся? – приголомшила вона мене. – Дивись, подругo, час пролетить, не помітиш! Тобі потрібно чоловіка шукати.
– Та де? – махнула я рукою. – У нас в селищі з цим туго, сама знаєш, а в місто не наїздишся, та й тут немає можливості з кимось познайомитися, не по ресторанам жe ходити.
– А для чого ж ти англійської вчилася? Є варіант трохи краще. Тут я сайт знайшла, іноземці шукають собі дружин.
– Ти що, боюся я, хіба можна так чоловіка знайти?
– Ще й як можна, прикладів скільки завгодно, бійся!
Загалом, вона мене переконала спробувати, і в той же день ми відправили лист з моєю фотографією. Треба зізнатися, особливо я ні на що не сподівалася, але через якийсь час мене просто завалили кореспонденцією з-за кордону.
Просто вразило, скільки відгуків прийшло на моє послання: писали чоловіки різного віку і звали приїхати в гості. Але найбільш наполегливим виявився Том – американець з італійським корінням. Він попросив мій телефон і почав дзвонити мало не щодня, ми часом більше години розмовляли.
– Про що хоч ви триндите? – дивувалася мама. – Адже незнайома людина, та ще з іншої країни! Я то вас зрозуміти не можу, не по-нашому балакаєте.
– Так про все потроху: він мені про своє життя розповідає, а я йому – про своє. Дуже хороша людина, мама, ми з ним на одній хвилі. У нього перший шлюб теж не вдався.
– Ой, Світлано, сумніваюся я, адже хорошого чоловіка ніяка жінка від себе не відпустить.
– Всяке буває в житті. Він, до речі, в гості збирається приїхати.
– Та як же це? Йому-то, після своїх закордонів, у нас напевно не сподобається.
– Поживемо – побачимо, – філософськи прорекла я.
Ми з мамою жили дуже бідно – будинок давно не ремонтували, з меблів – один мотлох. Але до приїзду Тома все віддраїли, дещо підфарбували. Звичайно, дуже турбували місця загального користування: іноземці без душа не можуть. Але, на щастя, стояла літня пора, тому змайстрували вуличний душ з бачка і лійки.
А ось туалет у дворі у вигляді будки мене сильно бентежив, хоча куди діватися?
Я чесно розповіла Тому про наше більш ніж скромне існування, мовляв, мені навіть ніяково буде його у себе приймати. Але він запевнив, що багато чого побачив у своєму житті, та й сам знав бідність, тому переживати з цього приводу я не повинна. Яке ж було моє здивування, коли від усього побаченого у нас Том був у захваті!
– І ти говорила, ви бідні? – відразу запитав він, покуштувавши маминих пирогів і печені з печі. – У вас приватний будинок, свій шматок землі, причому великий! У нашій країні все це коштує серйозних грошей.
– Але ж обстановка убога і зручностей ніяких, – бідкалася я.
– Ну, туалет ваш, звичайно, не зовсім те, до чого я звик. Але твій брат зводив мене за гаражі, сказав, там, на свіжому повітрі і на травичці це можна зробити з більшою приємністю, – розсміявся він, – і, ти знаєш, мені сподобалося.
Веселим вийшло і його знайомство з моїми подругами дитинства. Вони давно роз’їхалися по різних містах, а тут так співпало, що всі прибули відвідати батьків. Виспалися з дороги і прямо з ранку зібралися, щоб відзначити зустріч. Ну а після обіду, вже добряче напідпитку, подружки заявилися до нас, щоб познайомитися з моїм заморським нареченим. А дівчата вони заводні, так що відразу залучили нас в процес своїх веселощів.
Правда, спочатку я намагалася протестувати, мовляв, Том не п’є, тим більше, йому завтра їхати, але швидко зазнала поразки.
– Ми ж не збираємося його споювати, – заявила Марина, – так, по чуть-чуть, за знайомство. Рашен традішен! – звернулася вона до Тома, піднявши свій келих. Потім подружки почали щебетати, а я перекладала їх жарти на англійську.
– І давно ви сьогодні гуляєте? – запитала я.
– З восьмої ранку! – жваво відповіла Юля. Але коли Том на ці її слова округлив очі, тут, же додала: – Але це ж у нас відбувається раз на рік.
У підсумку ми випили все принесене ними, потім я дістала свої запаси, і, треба сказати, Том від нас не відставав.
«Прекрасні у тебе подруги!» – захоплювався з ранку він, потираючи скроні. Ну, а я «виправила» його здоров’я відомим способом, після чого він відразу повеселішав.
Життя в Америці припало мені до смаку. У Тома виявився свій будинок, і я почала його облаштовувати. Чоловік відразу відправив мене на курси водіння, купив машину. І що особливо зворушило: завів картку на моє ім’я, щоб могла сама розпоряджатися грошима. Я привела в порядок зуби, зробила модну стрижку, оновила гардероб. І з ентузіазмом почала поратися на городі, але незабаром кинула: то зайці прибіжать і все з’їдять, то ще хто.
Стала вирощувати тільки квіти. Син теж швидко звик в нових умовах, тим більше що з Томом вони стали великими друзями. В англійській я йому допомагала, тому і в школі особливих проблем не виникло. До того ж Міша активно займався спортом і незабаром досяг великих успіхів. Ну а потім я знайшла собі роботу – стала навчати на курсах російської мови.
Загалом, все у нас склалося. А чого ще бажати? Прекрасний чоловік, чудові побутові умови, задоволений син. Ну а що стосується спілкування, то я і раніше не особливо любила компанії, завжди була домосідкою. Знайомство з батьками Тома теж залишило приємне враження.
Єдине, що турбувало, це мама, вона з віком почала здавати. Але як ми з Томом, не вмовляли її переїхати до нас, все було марно, правда, в гості один раз вибралася. І після цього вже твердо заявила, що їй, сільської жінки, тут ніколи не звикнути. Але я-то здогадувалася: причина в іншому. Мій брат з дружиною розлучився, жив тепер у мами і все частіше став прикладатися до пляшки. І вона дуже переживала, що без неї він зовсім пропаде.
А ще стала просити мене, щоб я допомогла купити Сергію машину: може, хоч це відверне його від пuяцтва? Ми з Томом, звичайно, допомогли, але мене бентежило, що брат повністю сів на мамину шию, причому у всіх сенсах. Він перебивався тимчасовими заробітками і часто місяцями не приносив в будинок грошей. А коли я приїхала до них у гості, то переконалася: і по господарству він їй зовсім не допомагає.
Пам’ятаю, мама нездужала, але коли прийшов Сергій, тут, же заметушилася, почала підніматися з ліжка:
– Треба обід Сергійку подати.
– Лежи, сама все зроблю, – зупинила я.
А брат сидів на кухні, як пан і чекав, коли його погодують.
– Ти що, сам собі розігріти не можеш? – обурилася я. – Начебто не працюєш, з чого б тобі втомитися-то?
– Не твоя справа! – відрубав він. – Ти там звикла в грошах купатися, нічого про наше життя вже не розумієш.
– Так поберегти б маму треба!
– Без тебе розберемося! Більше грошей надсилай для матері, ось і буде у неї все добре.
– Але я ж і так всі ці роки вас непогано підтримувала. Може, час і тобі заробляти?
– Сама ж знаєш, як погано тут з роботою, – розлютився брат.
Я тільки рукою махнула. Але і вдома у нас з’явилася проблема. Син надумав одружитися на темношкірої дівчини, з, якою зустрічався вже кілька років. Ні, я, звичайно, не paсиcтка, але наречена його мені не подобалася.
Наприклад, після її візитів у нас постійно щось пропадало: то мої прикраси, нехай і недорогі, то щось з одягу … заїкнулася було про це Міші, але він так обурився, вже і не рада була, що затіяла цю розмову. Загалом, готуємося до весілля, але важкі думки мене не покидають. Мабуть, не дарма кажуть, що не буває так все гладко.
