Останнім часом російські ЗМІ та державні органи просто вибухнули криками про нібито існуючу загрозу для їхніх кордонів з боку НАТО. “Бази наближаються (географічно), війська біля кордонів, ракети, алярм ….” Все це, очевидно, награні заяви і штучно створювана проблема.
Нарощування сил НАТО на східних кордонах блоку було спровоковано діями Кремля, стало відповіддю на військову агресію РФ в Україні та початок гібридної війни проти країн Європейського союзу. Шантаж газом, політичні вбивства в країнах ЄС, штучна міграційна криза, мультики про гіперзвукові ракети та вихваляння розміщеними «Іскандерами» в Калінінградській області. Подібні загрози не можуть не викликати захисної реакції у відповідь. Саме тому посилилися гарнізони збройних сил членів НАТО у Польщі, країнах Балтії, збільшилася присутність в Україні.Що ж трапилося тепер? Чому «великий стратег» Путін почав розповідати про час польоту до «Садового кільця» ворожих ракет? Причин, звичайно, кілька. По-перше, на його глибокі переконання, піддані повинні жити весь час у страху і благати «сильного лідера» їх захистити. «Якби в Крим не зайшли ми, то там були вже солдати НАТО». Ну і що? Чим альянс у Криму страшніший, ніж його бази в Ульяновську? Скептично налаштовані росіяни, яких стає все більше, вже жартують: «Ось прийдуть солдати НАТО в Росію, щоб пограбувати і зґвалтувати всіх, а тут уже давно пограбовані і зґвалтовані Кремлем». Кремлівський режим звик жити шантажем.
І зараз він шантажує весь світ і спрямовує смішні ультиматуми до Вашингтона. Мовляв, не дасте нам обіцянок про нерозширення НАТО на схід, як роздуємося всім світом у Росії, як зіпсуємо повітря, навіть за океаном вам буде складно дихати. Причому у своїх вимогах кремлівські діячі стали вживати словосполучення з нафталінового минулого, намагаючись відродити сенси, яких уже не існує. Наприклад: “Країни колишнього СРСР”. Фантомні імперські болі дають себе знати. «Комсомольська правда» цитуючи Марію Захарову, називає Україну своїм «заднім двором», коментуючи присутність американських та британських військовослужбовців на території суверенної України. У той же час, на запитання журналістів навіщо стільки російських військ накопичується біля західних кордонів, прессекретар Путіна і затятий брехун Дмитро Пєсков пояснює: Воронезька та Ростовська області, це територія РФ і Росія має права як завгодно переміщати війська по своїй території. Тоді питання: а Україна має право як завгодно переміщати свої війська та війська союзників своєю територією? Відповіді ми не почуємо.
Та й останнє. Звичайно, всі ці заяви про нібито загрозу НАТО, це жалюгідні спроби знайти Casus belli (привід до війни). Москва, спираючись на свою ГБ-шну історію, не може жити без фейків, провокацій та інсинуацій. Всі свої агресивні дії вони звикли виправдовувати інформацією, які й створюють. Так було, коли розпочиналася радянсько-фінська війна. РККА обстріляла заставу своїх же прикордонників та звинуватила у цьому Гельсінкі. Спільний із Гітлером поділ Польщі був оголошений визволенням народу від «біло-поляків». Військові операції в Угорщині 1956 року, у Чехословаччині 1968 року – відновлення соціалістичної законності. Інтервенція до Афганістану, після вбивства свого ж союзника глави держави Аміна, – братерської допомогою радянського народу. Ця «допомога», нагадаємо, принесла афганському народу 2 млн. смертей. Після цього було розв’язання війни у Молдові, операція по розділу Грузії під прапором «захисту миротворців», агресія проти України під виглядом «захисту від НАТО». Йдуть роки і десятиліття, але в огидній, агресивній політиці Кремля стосовно своїх сусідів нічого не змінюється.
