У понеділок, 18 травня, відзначається 76-та річниця депортації кримських татар – початок одного з найтрагічніших періодів у житті кримськотатарського народу, влаштованого радянською владою на чолі з Кремлем.
6 років тому Росія силою анексувала Крим, де знову піддала кримських татар переслідуванням і гонінням, тільки вже іншими методами. Як РФ взяла під контроль корінних жителів півострова, скільком довелося залишити батьківщину, як просувається повернення Криму – в інтерв’ю OBOZREVATEL розповів лідер кримськотатарського народу, народний депутат партії “Європейська солідарність” Мустафа Джемілєв.
- джерело.– Події, що відбулися 76 років тому і те, що відбувається зараз у Криму – що їх об’єднує?
– Можна сказати, що це рецидив у трохи перекрученій формі того, що трапилося у 1944 році. Приблизно та сама політика, звісно, людей, як у 44-му, не садять у вагони для худоби і не відправляють з півострова, але створюють умови, щоб вони виїздили з Криму.Відбувається масове заселення півострова громадянами РФ. У звіті генсека ООН за минулий рік зазначено, що за 5 років окупації вони переселили 140 тисяч росіян, але насправді в кілька разів більше. Зрозуміло, відбувається русифікація, хоча Путін із пропагандистською метою ще у 2014 році ухвалив закон про так звану реабілітацію народів Криму, але все відбувається з точністю навпаки.
Антикримськотатарський психоз на найвищому рівні, навіть набагато вищий, ніж було за радянської влади.
І найтрагічніше те, що народ, який через понад півстоліття після геноциду 44-го року нарешті повернувся на батьківщину і почав відновлювати своє національне життя, зараз знову змушений залишати рідну землю. Народ, який стільки років боровся проти тоталітарного режиму, за демократію, тепер знову опинився під режимом, який навіть гірше за радянський.
– Скільки кримських татар стали жертвами нинішнього російського режиму?
– За нашими оцінками, близько 30 тисяч кримських татар змушені були виїхати з Криму. Можливо, в абсолютних цифрах це не так багато, але для такого нечисленного народу це становить близько 10%.
Ті, хто залишився у Криму, піддаються переслідуванням, як і за радянської влади. Раніше на 18 травня ми збирали мітинги на площі, зараз це заборонено, можна тільки покласти квіти до пам’ятника жертвам депортації, і то під контролем влади. Якщо там збереться певна кількість людей, це вже може вважатися несанкціонованим мітингом.
– До яких методів залякування і утисків кримських татар вдається так звана кримська влада, крім обшуків і арештів?
– Тотальний контроль за поведінкою, за думками людей. Відстежують інтернет, прослуховують телефони, читають електронну пошту. Поставити лайк під нелояльною до “влади” публікацією – це вже підстава для притягнення людини до відповідальності.
У мечеті молитися можна тільки під контролем влади, там всюди прослуховування. А якщо зібратися окремо, це вже незаконно.
– Кримські татари піддаються тортурам? Були випадки за останній час?
– Я не знаю жодного випадку, коли затриманого кримського татарина не б’ють. Майже всі піддаються побиттю та знущанням.
– Рівно рік тому в Україні змінилася влада. Чи стали ми ближчими за цей період, чи навпаки віддалилися від повернення Криму?
– На жаль, у команди Зеленського це питання не на першому місці, чи, скажімо, не на тому рівні, як це було раніше. Проте якісь кроки робляться. Наприклад, підписання президентом указу про визнання 26 лютого Днем опору Криму окупації.
Ми очікуємо, що Зеленський все ж таки підтримає і від свого імені внесе відповідні закони – закон про корінні народи, про статус кримськотатарського народу, поправки до Конституції щодо статусу автономної республіки Крим в Україні. Це були б суттєві кроки.
Але в цілому ми якось втратили ту гостроту. Зрозуміло, що у світі багато різних подій, які частіше займають перші сторінки світових видань. Однак якихось істотних заходів щодо того, щоб тема Криму була представлена на належному рівні, на жаль, не робиться.
– Який реалістичний сценарій повернення Криму?
– Зрозуміло, що за режиму Путіна півострів навряд чи повернутися, хоча ексканцлер ФРН Герхард Шредер нещодавно сказав, що жоден президент РФ після Путіна не повертатиме Крим. Але я гадаю, що наступний президент Росії буде набагато розумнішим за Путіна, і зрозуміє, що в інтересах його країни бути цивілізованою державою і дотримуватися міжнародного права. А це означає звільнення всіх зайнятих окупантами території, як Криму, так і Донбасу.
Але для цього має бути дуже активна участь міжнародної спільноти. Найперше – посилення санкцій. Питання вирішиться лише тоді, коли Росія зрозуміє, що це просто катастрофа для них, і що треба поводитися пристойно.
– Але до Путіна навіть із санкціями це не доходить.
– Він піднімав на цьому свій рейтинг, оцей ура-патріотизм, повернув території. На жаль, в Росії ось таке вдало вкрадене вважається дуже доброю справою. І просто відмовитися від цього, і сказати, що він помиляється… Є одна пісня зі словами: “помиляються всі, але тільки справжній чоловік може сказати “я був не правий”. У Кремлі поки таких чоловіків немає.
– Є багато думок про те, що якщо у 2014 році захоплення Криму підняв рейтинг Путіна, то зараз він його навпаки топить, і півострів стає для Путіна головним болем.
– Вже багато хто розуміє, що якщо раніше жителі Криму приїздили до Москви і їх зустрічали як героїв, то тепер вони більше викликають роздратування. Ніби вони винні в тому, що в Росії зараз усе погано.
Це була така пастка для РФ, в яку її вдало загнали. Але, на жаль, на Заході є сили, які вважають, що чим більше Крим буде в руках Росії, тим краще, бо півострів все більше послаблюватиме цю агресивну країну. Але для нас це катастрофічно, оскільки кожен день окупації – це величезна втрата для нашого народу.
Ми зацікавлені в якнайшвидшій деокупації, що також в інтересах самої Росії.
– Чим далі, тим складніше буде боротися за свідомість кримчан. Чи є якась точка неповернення?
– За Радянського Союзу теж була страшна пропаганда, але народ її витримав, і впродовж років перебудови, потім незалежності України мислення громадян було відновлене. І тут відбудеться те ж саме. Але те, що будуть величезні втрати – це правда. Вони зараз отруюють і свідомість дітей, це і мілітаризація півострова, і русифікація населення.
