Ніч на 28 серпня в вісімдесятитисячним Дрогобичі ніколи не забудуть. Люди прокидалися від божевільного шуму і криків своїх сусідів.
- джерело.Хтось прокидався від падіння в прірву, а хтось так і не прокинувся. В результаті трагедії загинули вісім чоловік, шість з них у п’ятницю, 30 серпня, поховали. Близько сотні людей втратили свої домівки через відселення. Що буде з цими людьми далі? знайдуть вони новий, надійний і постійний будинок? Чи не повториться трагедія? І чи знайдуть винних? Кореспонденти видання ZAXID.NET провели два дні в Дрогобичі, щоб зрозуміти, як місто переживає цю трагедію.
«Раніше я міг постукати до сусіда через ванну»
Вулиця Грушевського – одна з магістральних у Дрогобичі, тягнеться від центру до виїзду з міста. Майже всі будинки тут – хрущовки з типовими для українських міст надбудованими балконами і магазинами і аптеками на перших поверхах. Проблеми всюди однакові – тече дах, лущиться фасад, доживають свій вік комунікації. Чотириповерховий цегляний 101-й будинок побудували в 1960 році, він не сильно відрізняється від сусідніх, але чомусь біда сталася саме тут.
Зараз вулиця Грушевського перекрита, територію будинку обгородили стрічкою, її постійно охороняють нацгвардейци. Такі заходи прийняли не тільки через аварійність будинку, але і щоб попередити мародерство.
У будинку, що обвалився товпиться багато людей. Це жителі сусідніх будинків, вони прокинулися в трагічну ніч від крику людей, які лежали під завалами.
«Я почув вночі крик, як діти кричали. Гримнуло! Прийшов сюди, а тут будинки вже немає. Але відразу були люди з ліхтариками, допомагали … », – згадує житель сусіднього будинку Ярослав Візар.
Біля будинку розкидані речі жителів
Сьогодні жителям двох з трьох під’їздів будинку дозволили забрати свої речі – вони виснажені і розгублені, безперестанку зносять в машини побутову техніку, одяг і меблі. Згадують події тієї ночі неохоче.«Спочатку почав трястися будинок, як землетрус. Потім звук. Я думав, що це обвалився балкон. Виглянув з вікна … і прірва. Я швиденько одягнувся і побіг », – згадує військовий ветеран Федір Середич, який жив в сусідньому з обрушився під’їзді.
Квартира Федора Середич розташована на третьому поверсі в другому – єдиному під’їзді, з якого жителям не дозволили забрати речі. Кажуть, тут є ймовірність повторного обвалу.
«Якщо раніше я міг постукати до сусіда через ванну, то вже не постукаю», – жартує Федір Середич і додає, що тепер йому залишається хіба що дивитися на синьо-жовтий прапор на своєму балконі.
Цей прапор уже сірий від пилу, яка піднімається від роботи рятувальників. Вони, стомлені палючим сонцем і важкою роботою, продовжують розбирати завали. Біля рятувальників ходять власники двох магазинів – продуктового і ритуальних послуг, розташованих на перших поверхах будинку. Поруч була ще перукарня, а після обвалу залишилася тільки вивіска про час її роботи. Підприємці активно виносять стелажі і свій товар, а спілкуватися з журналістами навідріз відмовляються.
Жителі несуть квіти до місця трагедії
З атмосфери загальної метушні тут виділяються хіба що притулений до дерева букет квітів, а біля нього свічки і лампадка …
«Вода текла по стінах, згнили труби»
Про причини трагедії дрогобичани говорять постійно. Основні версії – це невдала перепланування першого поверху під перукарню і підмивання фундаменту через постійні протікання труб. Другу версію доводять мешканці будинку, які відзначають, що вже змучилися звертатися до комунальників через постійні потопів.
«Тріщини почали з’являтися 20 років тому. Вода текла по стінах, ще 10 років тому згнили труби. Я постійно ходила в ЖЕК, але крім слюсаря без інструментів вони нікого не відправляли до нас, нічого не робили », – показує на вікна своєї квартири мешканка четвертого під’їзду Оксана Самбір.
«Так там 20 років тому почалися проблеми, то вже постійно затоплювало, йшли тріщини. Ніхто нічого не робив, а тепер навіть речі мені забрати не дають. У мене там всі документи, кіт від голоду вмирає … », – підтримує сусідку пані Лілія. Вона жила в другому під’їзді, в який жителям заборонили заходити.
Поблизу 101-го будинку розташована міська школа №16 – тут розмістили цілодобовий пункт надання допомоги жителям. Небайдужі городяни натовпами приносять їжу і воду – волонтери не встигають все сортувати.
Волонтери цілодобово допомагають сім’ям постраждалих і виселених з дому людям
«Моя дочка і двоє онуків постраждали, втратили все. Вони в лікарні у Львові. Лікарі кажуть, що відчувають себе краще, але все одно важко їм », – говорить Наталія Гавдяк. Вона збирає фрукти, щоб привезти своїм рідним в лікарню.
В школу навідується мер Дрогобича Тарас Кучма. Розповідає, що після трагедії в мерію почали масово надходити скарги городян з проблем в інших будинках.
«Вже пів Дрогобича приходить і каже, що вони в таких же будинках живуть. Я вже їм кажу, щоб не спекулювали на трагедії, як так можна? 58% будинків в місті – хрущовки, і ми можемо досліджувати тільки зовнішній стан будинку, а квартири – приватні », – каже Тарас Кучма.
Мер Дрогобича розповідає, що в мерії підняли всі документи, що стосуються цього будинку. Їх передали слідчим. Про ймовірні причини обвалу говорити відмовляється, посилаючись на таємницю слідства.
«Ми вивчаємо документи, дивимося на дозволу на зміну цільового призначення квартир в 2006-2007 роках. Там були звернення громадян, що вони хочуть зробити перукарню, де були підписи про згоду всіх мешканців. Але ніяких інших скарг у нас не було ».
За словами мера, подальшу долю уцілілої частини будинку визначать експерти з Державного проектного інституту, що працюють на місці.
У 16-й школі також працює евакуаційна комісія, яка розселяє мешканців будинку під тимчасове житло.
За словами керівника управління праці та соціального захисту населення Дрогобицької міської ради Івана Терлецького, близько 80% мешканців будинку оселилися у своїх родичів. Решту розселяють в гуртожиток механіко-технологічного коледжу та комунальний готель «Тустань».
«Також є багато жителів, які відгукнулися і запропонували взяти до себе людей. Тому ми зараз опрацьовуємо всі напрямки », – каже Іван Терлецький.
На питання, що буде з людьми далі, чиновник знизує плечима. «Зараз ми промовляємо тільки короткострокову перспективу», – говорить він.
Взагалі питання «що далі?» Тут бояться ставити і чути все, тому що відповіді на нього не знає ніхто.
«Нам дали тут місце на 5 днів, а далі свою долю вирішуємо самі»
У студентському гуртожитку поселили дві сім’ї і 82-річну бабусю Світлану Корнас – мешканку одного з уцілілих під’їздів. Жінка поки живе без своїх речей, тому що після обвалу вони все вкрилися пилом.
82-річна Світлана Корнас отримала тимчасовий притулок в студентському гуртожитку
«Нам дали тут місце на 5 днів, а далі мою долю вирішує дочка. Може, знайде квартиру. Мені зараз всю мою одяг випрали, а завтра вже може, принесуть », – сподівається Світлана.
Умови в побудованому за радянських часів гуртожитку – не найкращі, але люди вдячні і за це.
У розташованому в центрі міста готелі «Тустань» теж поселили три сім’ї. Працівниця готелю Ольга розповідає, що свого часу знімала квартиру в зруйнованому будинку. У завалах загинуло її знайомі.
«Там одна жінка повернулася з-за кордону. Ховатиме свою маму і двох дітей », – розповідає Ольга, проводячи в кімнату однієї з мешканок будинку на Грушевського Марії Самбір.
У кімнаті, де оселилася Марія Самбор, старенькі меблі та сантехніка, але досить чисто. Номери з кращими умовами дістаються тим, хто зупиняється тут за гроші. Однак жінка ні на що не скаржиться і готується провести першу ніч в новій кімнаті. Скільки ще їй доведеться тут жити, невідомо.
«Ніхто не говорить, скільки нам тут жити. Ніхто не знає, що буде з нами далі. Я після обвалу як вийшла з дому, то так і залишилася з однієї спідницею і блузкою », – розводить руками жінка.
прощання
Ранок 30 серпня, у Дрогобичі неймовірно жаркий і важкий. Дрогобичанка Ірина Пилипце прокидається в своїй палаті в лікарні поруч з 9-річною дочкою Вікою – вони жили на другому поверсі будинку, що обвалився. Жінка одягається в чорне і їде ховати свого чоловіка Валерія, життя якого обірвалась тієї трагічної ночі. З дитиною, яка з переламаним стегном постійно лежить в ліжку, залишається подруга Ірини Любов. 9-річна Віка постійно щось малює олівцями і розмовляє з одним, який прийшов її провідати.
«Ще мінімум місяць Ірина з Вікою проведуть тут. Потім їх можуть переселити в Центр матері та дитини. Кажуть, там хороші умови », – розповідає Любов Марич. Остаточне рішення про переїзд в Центр має прийняти Ірина Пилипце відразу після повернення з похорону.
Чоловіка Ірини, 42-річного Валерія Пилипціва, ховають поряд з 64-річною Валентиною Джуринської і її 21-річною онукою Ганною і 5-річним онуком Давидом. Три великі могили і одна зовсім маленька. Мати загиблих дітей не тримається на ногах, вже не плаче, а стогне від горя.
Трохи далі в розриті могили кладуть ще дві труни: 80-річної Євгенії Нищук і 79-річної Катерини Гірник. 57-річного Степана Мисіва поховали 29 серпня, а загиблу 44-річну Ольгу Баран ховали на вихідних.
30 серпня в Дрогобичі поховали шістьох загиблих, серед них – 5-річний хлопчик Давид
На похорон прийшло багато людей, серед них – мер і чиновники. Навколо тільки плач і невимовна туга. Тепер тут будуть вічно спочивати люди, які одного разу ввечері поснули в своїх ліжках і більше ніколи не прокинуться.
