Толика вона виховувала сама. З чоловіком розлучилася давним-давно. Відколи влаштувалася працювати в банк, доволі швидко стала просуватися по кар’єрній драбині. Аналітичний розум і підчеплений язик Зіни помітили одразу. А ще – її вміння дуже швидко вчитися. Тож вона чесно, без будь-яких блатів, рік за роком піднімалася вгору. Чоловік не витримав успіхів дружини. Коли вона стала заробляти вдвічі більше за нього, звинуватив її у всіх гріхах і покинув сім’ю.
– Ну, ділися, хто ж вона? – якось підсіла до сина, поки він їв на кухні.
Толик усміхнувся, весь засвітився і мрійливо протягнув:
– Оля, і вона неймовірна!
Зіна завжди вважала себе адекватною і поміркованою. Сама сміялася з тих матерів, які ставлять сина на п’єдестал і ненавидять всіх кандидаток у дружини. Вона ж, навпаки, мріяла про якусь хорошу і достойну дівчину, яка буде любити її сина. Толик не вдавався у деталі про своє особисте життя, але мати знала: дівчата є, і ніби всі з вигляду нормальні. Щоправда, поки ще жодна не змогла його затягти в РАЦС. От і холостякував до 30 років.
Сказати, що Зіна здивувалася вибору сина, не сказати нічого. Толик був у настрої, щасливий, тож став ділитися сокровенним. Описував «неймовірність» коханої, а матері відбирало мову: «Збирається розлучатися? Двоє дітей? Старша на шість років?..»
***
Певно, у ту ніч вона і очей не зімкнула. Все обдумувала новину. Серце просто рвалося. Спочатку сама себе переконувала у тому, що син «награється» і повернеться. Але минув місяць, два, півроку – і ось її Толик вже пакує у машину валізи. Оля його вільна, і він переїжджає до неї жити у Тернопіль! Щасливий дурень!
У той вечір Зіна, велика начальниця і не остання людина в місті, видудлила з горя пляшку коньяку і ридала, як дівчисько. Тинялася по будинку, який тепер став тиснути на неї з усіх боків. Вона думала, що син сюди приведе невістку, тут будуть бігати її онуки. Для кого ж вона відгаратала такий величезний дім!?
Звикала Зіна довго. Спочатку, коли син навідувався, робила вигляд, що ні з ким він не живе і ніяких жінок не має. Щойно Толик заводив мову про Олю, як мати або перебивала його, переводячи мову на інше, або одразу «згадувала» про щось термінове і бігла на кухню. Не хотіла нічого знати і чути. Але недарма кажуть, що час гоїть рани. Через рік вона прийняла синове рішення і майже змирилася. А ще через рік досягла того стану, що змогла запросити невістку у гості.
***
– Мамо, познайомся, це моя Оля, – без усіляких реверансів представив він вже офіційну дружину.
Зіна начепила на губи наймилішу посмішку і взялася вивчати гостю. Висока, доволі струнка, доглянута. На обличчі – шар косметики, певно, має проблемну шкіру. Кілька татуювань. Не красуня, але й не страховисько…
За вечерею дізналася більше. Якщо коротко: 15-річний непоганий шлюб Олі дав тріщину, коли з’явився Толик. Він, мовляв, нахабно відбив її у чоловіка, бо не міг без неї жити. Її дочка-підліток і син мусили пережити психологічну травму. Тож тепер уся відповідальність за це лежить на її синові. Невістка розповідала це ніби жартуючи, але Зіна теж не вчора народилася. Прощаючись з гостями, вона вже чітко бачила картину: Олі, доволі корисливій і амбітній жінці, не вистачало заробітків чоловіка, а Толик з цим проблем не мав.
***
Якось Зіна приїхала до найближчої подруги і вкотре стала виливати душу. Галя слухала, слухала, а тоді запитала: «А що, вони спільних дітей не планують?» Зіну аж підкинуло. Боже, а вона ж про це навіть не подумала. Почала гарячково рахувати. Та ж Олі вже за кілька років 40 буде! Враз пригадалася та їхня вечеря, коли вона все помітила, але значення тому не надала. Невістка тоді заявила, що навіть двоє дітей – це багато, і вона не розуміє тих, хто народжує ще, псуючи собі фігуру і життя. Зіна тоді перехопила дивний погляд Толика, але лише зараз зрозуміла – він хоче дітей, а вона категорично проти!
Все, тепер Зіна знала, що робити. За кілька разів обережно і натяками таки витягнула із сина це зізнання. А ще довідалася, що її Толик знав про умову Олі – більше ніяких дітей, але тоді він не загадував так далеко. А тепер, як кажуть, доріс і до продовження роду. Та на Олю не діяли ані вмовляння, ані переконання. На всі його закиди вона відповідала: «Я тебе попереджала? Попереджала. Які претензії?»
Залишити Зіну без онуків? О, цього вже вона не могла допустити. Чесно кажучи, сама собі дивувалася, що вона, поважна і в літах пані, виявиться такою інтриганкою. Вирішила Зіна підштовхнути сина до зради. А що: знайти якусь кмітливу дівчину, яка ледь не сама повисне йому на шиї і дуже скоро оголосить, що вагітна. Її Толику доведеться щось вирішувати, тож заради дитини він точно покине Олю.
***
Ідея була хороша, а от втілити її у життя було проблемно. По-перше, Зіна хотіла підібрати для сина достойну заміну. Але порядні морщили носики, здивовано кліпали очима і заперечно хитали головою, а потім ще й пальцем біля скроні крутили. Врешті довелося шукати вже серед ласих до грошей. Одна її секретарка чого варта: вона навіть не приховувала того, що хоче вийти заміж за багатого і готова на все. Позітхала Зіна, позітхала, і таки взяла у спільниці секретарку Юлю. Відтепер, щойно Толик приїжджав до рідного міста з Тернополя, як дівчина вже була тут як тут. «Зненацька» навідувалася додому до Зінаїди Іванівни з важливим дорученням від шефів, проходила поряд з будинком, коли Толик виходив з машини. А що вже пускала бісики очима та крутила дупою в куценькій спідничці – молода, гаряча, готова на все…
***
Чи то Толика замучило сумління – і він зізнався у всьому, чи то Оля сама здогадалася, але дзвінок до Зіни не забарився.
– Мадам, ви, певно, на старості років з глузду з’їхали, – спокійним і холодним голосом сказала їй невістка. – Я знаю, чого хочу, і буду це мати. Навіть якщо ваша шльондра народить від Толика, я дозволю йому провідувати дитину. Але жити і забезпечувати він буде мене. А почнете зі мною війну – взагалі свого сина не побачите. Я чітко пояснила?
…Зінаїда Іванівна тоді вперше схопилася за серце. Вона зрозуміла, що програла на всіх фронтах…
