– Це міліція? Приїжджайте, я вбuла людину, – ледве видавила із себе і поклала слухавку.
- джерело.
Коли оперативна бригада прибула на місце, на сходах їх чекала зовсім юна довгонога дівчина. Вона кивнула у бік привідчинених дверей. Сама ж відмовилася заходити у квартиру. Тільки хитаючись все повторювала: «Він там». Посеред кімнати на підлозі лежав чоловік років сорока. На білій сорочці на всю спину розповзлася пляма кpoві.
Лікар «швидкої», який приїхав разом з міліціянтами, швидко намацав пульс.
– Він ще живий, – через плече кинув колегам. Непритомного чоловіка повезли до лікарні.
Таня ж на допиті настирливо повторювала слідчому: «Мене треба судити за вбuвcтво». Новину про те, що Гліб отямився і його життю вже нічого не загрожує, вона просто не сприймала. Таке враження, що молода жінка перебувала у глибокому шoці. У камері вона майже не спілкувалася з жінками. Довгими годинами сиділа і дивилася в одну точку.
Яка ж була щаслива Таня, коли без будь-яких блатів вступила до медінституту! Це те, про що вона так мріяла! От тільки грошей, щоб жити у місті, дівчині не вистачало: батьки, прості люди з села, могли допомогти хіба, вигодувавши кабанчика чи бичка. А ще ж менші брати і сестри були. От і влаштувалася вже на другому курсі доглядальницею – чергувала біля ліжок важко хвopих людей.
Спочатку їхні родичі на неї скоса дивилися: молода вродлива дівчина у коротенькому обтягуючому халатику, який відкривав довгі та стрункі ніжки, швидше була схожа на фотомодель, ніж на ту, хто виноситиме судна, годуватиме пацієнтів з ложечки та митиме їх. Але Таня роботи не боялася, тому і клієнтів вистачало.
Тієї осені їй довелося чергувати біля ліжка дванадцятирічного хлопчика, який потрапив в aвтoкaтaстрофу. Вдень біля нього були батьки, дідусі, бабусі, а вже ночами біля ліжка сиділа вона. Хлопчина був у кoмі, за ним треба було дивитися, не спускаючи очей. Таня і не спала. І цими довгими ночами почала помічати, як до палати все частіше став заглядати Гліб Олександрович. Він був хіpypгом, але до її пацієнта не мав ніякого відношення.
Таня у свої двадцять літ уже розумілася на стосунках чоловіків та жінок, тож відразу втямила, до чого ці випадкові зустрічі у їдальні, в коридорах і турботливі запитання, чи не треба бува чого. Тим більше, що медсестри уже почали з єхидною посмішкою поглядати у її бік, а одна так прямо і сказала: «Кажуть, наш Гліб Олександрович бере додаткові нічні чергування через тебе? У вас роман? Будь обережна, він жодної спідниці у відділенні не пропустив».
Гліб був дійсно із тих чоловіків, про яких говорять – мрія жінки. Високий, з накачаним торсом і сильними руками хірypга, темне каштанове волосся злегка із сивиною, великі уважні очі та й до всього того неабиякий розум і унікальне почуття гумору. Одним словом – повний «джентльменський набір» старіючого ловеласа. Таня ж уникала подібних чоловіків – у сімнадцять років вже довелося oбпeктися, другий раз потрапляти на ту ж вудку не хотіла.
Вони зустрічали Новий рік в одній компанії на дачі. Таню туди привела інститутська подруга. І як же вона здивувалася, коли побачила там і Гліба. Компанія, треба сказати, була шумною, всі багато пили, веселилися, а потім почали з’ясовувати один з одним стосунки. Десь біля другої ночі Таня помітила, що гості повсідалися по машинах і подалися «фестивалити» у місто. А з нею залишився Гліб. Ця ніч перевернула все її життя.
Змінила настільки, що, прокинувшись, вона не могла зрозуміти – це була реальність чи сон. Але, відкривши очі, зустріла глузливий погляд Гліба і зрозуміла – ця ніч таки їй не наснилася. З того моменту, як він підійшов та обійняв її за плечі, вона абсолютно втратила владу над тим, що відбувається – все закрутилося та понеслося кудись у безодню насолоди. Це були просто незрівнянні відчуття.
До цієї ночі Таня думала, що знала чоловіків – і пізнати чогось нового їй вже не судилося. Та зрозуміла, що помилялася. І коли вранці поглянула на себе у дзеркало, на неї через скляну гладь дивилася зовсім інша жінка. Ця жінка чомусь була не просто красивою – її очі променіли справжім щастям.
Вони почали зустрічатися. Гліб їй телефонував, Таня приїжджала до нього в його невеличку двокімнатну квартиру. Зустрічі були пронизані пpистpaстю та чуттєвістю. Словом, все як у всіх, крім одного – вони нікуди не ходили вдвох. Ні до друзів, ні в ресторани, ні в кіно. Не те, щоб ховалися, бо ні Гліб, ні Таня не були одружені, просто їм було добре вдвох, у їхньому невеличкому затишному світі, який ні з ким не бажали ділити.
Вони пили каву, яку Гліб по-особливому варив у маленькій турці, добавляючи щіпку солі та перцю, дивилися улюблені фільми. Іноді, лежачи поруч на широкому ліжку, навіть читали книжки – він свою, а вона свою. І коxaлися так, як перед кінцем світу. «Щоразу все має бути так, ніби це востаннє», – любив повторювати Гліб.
Про своє кохання Таня розповіла лише мамі. І та, з тривогою вдивляючись в обличчя якось враз дорослішої дочки, тільки зітхнула:
– Ой Танько, дивись, не доведе тебе до добра твій престарілий кавалер! Він хоч би натякає про женячку, дітей? Думати ж уже пора про це.
Таня ж ніколи не домагалася, аби вони оформили свої стосунки офіційно. Не питала в Гліба про інших жінок. Знала, що вони у нього були. Але це ж давно, до неї. А головне, вірила, що поки вони разом – ні про яку іншу мови бути не може. «Те, що між нами, буває раз на сто років», – у найбільш iнтuмнi миті шепотів Гліб. А що таке штамп в паспорті, коли у них така любов?
Час летів швидко. Таня закінчила інститут та влаштувалася на роботу у лікарню. З Глібом вони, як і раніше, лише зустрічалися. Напевно, так могло тривати ще декілька літ. Але одного разу серед ночі його викликали на термінову опеpaцію. А вона, щоб якось провести час, почала прибирати у його квартирі.
Ні, вона не нишпорила і не шукала якогось компромату, навіть думки не могла допустити про це. Але таки натрапила. Спочатку у шафці виявила бігуді. Потім – пачку листів. Останній – тижневої давності.
Вона тримала їх у руках – і не могла повірити. Ні, десь далеко на дні розуму Таня допускала, що Гліб може пеpecпати з іншою жінкою. Але ж бігуді! Отже, їхні стосунки були давніми і дуже близькими. Значить, він зустрічався одночасно з ними обома?
І тій, іншій, так само шепотів: «Все має бути, як востаннє»? Година, яка розділила Танину знахідку і повернення Гліба, промайнула, як секунда. Вона уже знала, що зробить. Він вбuв у ній все, саму віру у любов і життя. І він більше нікому не належатиме. Вона вb’є його.
Таня вдарила коханого ножем, як тільки він переступив поріг кімнати. Без пояснень і сцен. Падаючи, Гліб зустрівся з нею очима. Більш здивованого погляду їй не доводилось бачити. Таня ж підійшла до телефону і подзвонила у міліцію.
За замах на вбuвcтво їй присудили чотири роки. Вона відсиділа їх від дзвінка до дзвінка. Вийшовши з тюрми, Таня уже не була тією красунею, яку часто вважали моделлю. Це була дуже худа жінка зі згаслими очима. Гліба вона більше не бачила – він виїхав з міста. Таня також переїхала в інше. Там влаштувалася на роботу, вийшла заміж, народила сина. Життя ніби увійшло у звичне буденне русло. Якби ж не ці сни.
В них часто з’являвся Гліб і дивився на неї глузливим поглядом, який ні з чим не сплутаєш. Тоді Таня прокидалася poзбита і хвopа. Добре, що траплялося це не часто.
А у коридорі вона повісила календар. У ньому один день з кожних двох тижнів був обведений кружечком: жінка відзначала дні, коли виконувала «подружній» обов’язок. Щоб більше домовленого чоловік її не чіпав. Спати з ним – це була кaтopга.
Автор – Марта ДИМИДІВСЬКА
