Як учителю впоратися з агресією учнів та вчасно розпізнати нервові розлади: поради психологині

Інтерв’ю зі шкільною психологинею про складні ситуації між учителем та учнями під час освітнього процесу.
Часто вчителі у своїй роботі стикаються з агресією учнів у свою сторону, відсутністю мотивації навчатися, а іноді й власним роздратуванням. Як упоратися з усіма викликами, що виникають під час освітнього процесу – розповіла психологиня Лілія Ягодка. Вона поділилася порадами й фаховим поглядом на “гострі кути” роботи педагога, що стосуються не лише вищеописаних проблем, але й ґендерних стереотипів, мотивації учнів тощо.

- джерело.

Лілія Ягодка – шкільна психологиня київського Міжнародного Ліцею МАУП, спеціалістка з роботи з особами з відхиленими формами поведінки, лекторка для батьків підлітків психологічного центру.

Ліліє Вікторівно, що робити вчителю, якого на уроці клас довів до “ручки”?

У такому разі рекомендую п’ять ефективних кроків:

1. Виявити головних винуватців – зазвичай це певна група дітей, яка задає тон усьому класу – і звернутися до них зі спокійним, незагрозливим з’ясуванням: “Чи правильно я вас зрозуміла: ви маєте бажання зірвати урок?”.
2. Озвучити свій емоційний стан щодо цієї ситуації: “Я розлючена”.
3. Знову спокійно, незагрозливо з’ясувати: “Ви цього прагнули?”
4. Оголосити, що ви надаєте порушникам час виправити ситуацію – і що ви згодні трішки почекати на це.

Назагал у момент зривання уроку важливо не вести гнівний монолог, а спрямувати розмову на з’ясування намірів самих учнів. Такою технікою ви розвиваєте емоційний інтелект учнів та зосереджуєте клас на своїй діяльності, а отже, і на можливих санкціях.

Для відновлення свого емоційного стану після школи вдома одразу побудьте наодинці в кімнаті з вимкненим світлом та музикою, що розслабляє. Або одразу приймайте ванну з ефірними оліями чи неспішно прогуляйтеся з домашнім улюбленцем.

Як діяти вчителю, який не просто роздратувався, а й різко висловився щодо класу чи одного учня?

Стосовно різкостей щодо одного учня: якщо це сталося, варто наодинці поговорити з цією дитиною й спокійно роз’яснити, що саме ви відчували в той час. Розповісти, яка саме поведінка викликає у вас такі почуття. У такий спосіб ви навчите дитину розуміти почуття інших.

Щодо різкості взагалі: якщо вчитель суворий і вимогливий, але завжди дотримується якихось одних правил, відомих учням – і якщо завжди чинить це рівномірно до кожного з них – вони зрештою сприйматимуть це з повагою. Про таких вчителів діти і їхні батьки скажуть: “суворий, але справедливий”.

Але якщо у суворого вчителя є улюбленці щодо яких ця суворість послаблюється – це погано вплине на ставлення до вчителя і на ставлення інших дітей до того учня.

Як діяти вчителю, якщо школярі проявляють щодо нього агресію?

Щоб зрозуміти дитину, найперше про що варто завжди пам’ятати, агресія дітей – це послання, меседж. І водночас це її запит: що з озвученою у цьому посланні реалією робити (це ми говоримо про агресію з боку нервово-здорової дитини):

• Наприклад, агресія може бути посланням про заборону на емоції вдома і водночас запитом “де показувати емоції можна? як навчитись це робити правильно?”
• Агресія може бути елементом наслідування, наприклад, деспотичного батька. Тобто посланням про такі його якості – і водночас запитом “чи це добре, чи погано? чи повторювати за батьком його деспотизм? чи розвиватись іншим шляхом?”
• Агресія може бути засобом задоволення важливої потреби з відчаю – посланням, що потреба є, і вона важлива; запитом на її задоволення.
• Буває так, що агресія – це бунт дітей проти правил та вимог чинної системи цивілізації взагалі, не лише в школі. І тоді вчитель обраний об’єктом такого бунту випадково, як один із представників системи.

А ще до булінгу схильні діти, що самі зазнали цькування – у такому разі дитина прагне відігратися. Якщо так сприймати агресію учнів – легше з нею впоратись, будучи її об’єктом.

Аби не опинитися об’єктом булінгу, повторюсь, дуже важлива чіткість вимог та правил. Важлива невблаганна послідовність їх дотримання, відсутність “улюбленців” та “не улюбленців”. Щодо вимогливого, але справедливого вчителя дітям важче знайти й привід, і силу волі булити. Також дуже важлива відсутність словесного приниження гідності дитини.

Як діяти вчителю під час конфліктів між дівчатами й хлопцями?

Не брати до уваги ґендерну приналежність дітей, не говорити про неї. Розглядати їх конфлікти як явища поза статтю – як боротьбу інтересів особистостей, не пов’язану зі статтю.

Абсолютно впевнена, що найбільш хибним ґендерним стереотипом, який негативно впливає на зростання дівчат та хлопців, є уявлення про те, що хлопці від природи агресивніші за дівчат, а тому мають на агресію бодай невеличке право. З цього випливає і схвальніша реакція дорослих на агресію хлопців (“о, ну це ж хлопець”), і здивованіша, засудливіша реакція на агресію дівчат (“та ти що? ти ж дівчина”). І те, і те погано.

І вчителями теж досить часто оцінка агресивності хлопців сприймається через хибний ґендерний стереотип зв’язку агресії та чоловічої статі.

Ще один подібний ґендерний стереотип, який повсякчас зустрічається у шкільних колективах – це осудлива реакція на прояв дівчиною негативних емоцій. Тільки тиха, спокійна дівчина сприймається деякими вчителями як “правильна”, вихована. До речі, це міф: стриманість і закритість рівномірно буває особистісною рисою дитини обох статей.

Насправді ж дозвіл на прояв будь-ким негативних емоцій “прокачує” емоційний інтелект. А саме емоційний інтелект важливий для того, щоби стати успішною й щасливою особистістю.

Як учителю роз’яснити ґендерні питання учням?

Перше, що завжди рекомендую вчителям: долати ґендерні стереотипи поступово та м’яко, аргументовано та спокійно. Наприклад, підлітки й діти молодшої школи люблять дискусії. Завжди цікаво та цінно залучати їх до обговорення хибності ґендерних стереотипів.

У процесі такого диспуту часто видно: чи дійсно дитина діє так чи інакше саме через ці стереотипи. Чи, може, причина зовсім в іншому.

Також варто донести й те, що ми не зможемо повністю забути ці хибні стереотипи – не зможемо не брати до уваги точку зору, хоч і застарілу, мільйонів людей поруч з нами. Ці стереотипи пов’язані з певними очікуваннями багатьох осіб від учнів – діти мають право не справджувати ці очікування, але їм варто дізнатись, що такі очікування щодо них у когось є.

За якими маркерами вчителю розрізнити нервові розлади, синдроми в учня-підлітка?

Діагностувати психічні розлади може лише лікар. Проте є симптоми на які варто звернути увагу:

• Високий рівень тривожності з приводу та без.
• Постійний пригнічений стан або плаксивість.
• Кусання нігтів.
• Розхитування на стільці.
• Сліди самоушкоджень.
• Постійна дратівливість.
• Часті розмови про смерть.

Якщо вчитель спостерігає такі симптоми в учня, які набувають характер постійних, у спілкуванні з таким учнем слід стати особливо обережним, чуйним, аби не зашкодити.

Якщо є можливість, запитайте в такого учня сам на сам, чи потрібна йому допомога; порадьте звернутися до шкільного психолога. Відмову слід сприйняти з розумінням: дітям часто важко відкритися дорослим, є страх бути сприйнятими неправильно.

Як учителю мотивувати сучасних підлітків учитись?

Не існує такого феномена, як невмотивована до розвитку, до щастя дитина. Учитель не має мотивувати учнів до самовдосконалення.

Педагог надає можливості, плацдарм для саморозкриття дитиною свого потенціалу – зокрема, і до навчання.

А щоби стимулювати таке саморозкриття дитини, головними є чотири компоненти:

• Цінувати дитину.
• Довіряти дитині.
• Заохочувати дитину.
• Підтримувати дитину.

І п’ятий пункт: категорично уникати порівняння дитини з іншими дітьми. Людину взагалі можна порівнювати лише з нею самою, якою вона була певний час тому.

Якщо ви постійно перебуваєте в тривозі та не знаєте, до кого звернутися за допомогою, на “Всеосвіті” є Кабінет психолога, де можна поставити запитання фахівцю анонімно. Щоп’ятниці о 18:00 годині психологиня Олена Черниш проводитиме онлайн-сесії, під час яких розбиратиме запити учасників.