Я є український заробітчанин.
- джерело.
І зараз валю на нічну зміну аж до ранку.
І для мене заробітчанин: не образливо, а навпаки гордо. Бо я сам собі даю раду та вирішую всі свої проблеми.
Хоча заробітчанином став не по своїй волі, а так життя повернуло.
Відкрив для себе багато чого нового та став ще конкурентнішим.
А всім заробітчанам, що розлетілися по світах — респект і повага!
Що мали сміливість зірватися з теплого місця. Не кожному це дано.
Знаю, що більшість повернеться додому. Зовсім іншими. Набагато якіснішими. Які будуть мати прищеплено частинку європейського мислення.
Заробітчанського хліба я скуштував добре, так що маю право говорити.
PS. Не сам я даю собі раду, а щодня дякую Богові, що повернув мої стопи у правильному напрямку. Бо скільки раз я відчував себе безпорадною мурахою…
Вчора почитав одного писаря у ФБ, що на заробітчан нема чого звертати увагу, бо з них толку мало.
Думаю, що трохи не так.
Найперше заробітчани заслуговують на повагу за те, що мали СМІЛИВІСТЬ зірватися з теплого домашнього місця та вирушити у невідомий світ.
Це не кожному дано. Мати сміливість зробити вибір. У багататьох мрії так і залишаються мріями.
А заробітчани більшість повернуться назад. Бо ніхто не хоче вічно гарувати.
Але повернуться з іншим мисленням. Це зовсім інші якісні люди. Які можуть і вміють ризикувати. І не бояться.
Які бачили краще життя. Які навчилися працювати. І не 8 год, а 10 та 12 год.
А толку мало якраз із субсидіантів, дотаційників та інших халявщиків. Які точно нікуди не поїдуть. Їм і так добре. Сидіти на шиї платників податків.
Ось це є ключова проблема. Що в українцях вбивають почуття господаря. А виховують тупе стадо, яке буде молитися на дотацію та субсидію.
Так що писарям з державної служби треба думати про нові робочі місця та конкурентну оплату праці. Тоді все врівноважиться.
А сидіти на маминих пиріжках та біля жінчиної цицьки і протирати штани з 9.00 до 18.00- то великого розуму не треба.
PS. А за кордоном такого працівника тримати не будуть. Бо там платять за результат.
Роман Співак
