Система управління освітою в Україні залишилася радянською.
Закінчується черговий календарний рік. Ось десять думок-висновків про підсумки цього року в освіті.
2. Колись Марк Твен написав: “Я ніколи не дозволяв школі втручатися в мою освіту”. Кількість батьків і старшокласників, котрі усвідомили глибоку сутність цих слів, в році, який закінчується, суттєво зросла. А це є свідченням багато чого. Якби дозволили ходити до школи лише тим, хто хоче, або не має змоги отримати загальну середню освіту самостійно, з’явилася б величезна кількість шкіл, які б стояли порожніми.
Якби дозволили ходити до школи лише тим, хто хоче, або не має змоги отримати загальну середню освіту самостійно, з’явилася б величезна кількість шкіл, які б стояли порожніми
3. Поет та освітянин Богдан Томенчук сказав: “Наповнені вени синдромом набутого страху”. Вени нашого учительства упродовж року, котрий завершується, цього страху так і не позбулися. Він залишився. Вчитель академічно і професійно вільним так і не став.
4. Є гарна українська приказка: “Риба починає гнити із голови”. Тотожна цій приказці думка, яку приписують Наполеону: “Немає поганих армій. Є погані полководці”. За рік, котрий відходить, в системі освіти України практично нічого не зроблено для реформування системи управління нею. Вона, як і була, так і лишилася радянською: за структурою, ідеологією, змістом. І я не веду мову за МОН. То окрема тема для розмови. У даному випадку я про рівень управління освітою в областях, районах, містах і в переважній більшості шкіл, дошкільних, професійно-технічних закладах освіти. Справжніх полководців не прибуло, а отамани місцевого розливу з тоталітарним мисленням і деструктивною позицією в освіті почуваються дуже добре. На жаль.
5. Український педагог в році, з яким прощаємося, не став заможнішим ні матеріально, ні статусно. Швидше – навпаки. При тому, що бюджетні вкладення в освіту лишаються чималенькими, а балачок про необхідність поліпшення якості освіти – тьма. Але ж питання якості лежить саме в площині учительської праці.
6. У нашій освітній системі освітні гроші продовжують “ходити” за приміщеннями і т.з. “Освітнім простором”, а не за учнями чи студентами. Рік, котрий закінчується, оце “ходіння” так і не змінив. А дарма. Бо в Грузії, прибалтійських та багатьох інших країнах переваги принципу “гроші ходять за учнем” зрозуміли давно.
7. Думку про освітній процес також допомогла сформувати картина із циклу “Погляд у безмежність” українського всесвітньовідомого художника Івана Марчука. Хто що бачить…
ЗНО в 2019 році дедалі глибше муміфікувалося
8. ЗНО в 2019 році дедалі глибше муміфікувалося. Замість того, щоб суттєво оновитися і стати іншим. За всіма законами менеджменту і навіть за законами діалектики, відсутність змін неминуче веде до краху. І це, на жаль, нікого не хвилює.
9. У 2019 році стало відомо про результати PISA-2018. Вони, виявитися, відверто кажучи конфузними. Навіть, якщо забути про те, як це дослідження проводилося в Україні. Конфуз стався уже, але чи буде він уроком на майбутнє – велике питання. Ствердної відповіді на нього наразі дати не можу… І хочу те зробити, але досвід не дозволяє.
10. Освіту України упродовж року добряче лихоманило. Реформи і недореформи; потужні насильницькі ін’єкції якогось (не дуже добре перевіреного та потрібного) зарубіжного досвіду; нормативна база, яка змінювалася, не почавши нормально працювати; обіцянки-цяцянки і т.д. Але, як не дивно, ця лихоманка іще не зумовила колапс в освітній системі. Вона продовжує функціонувати. І це головний висновок. За те маємо дякувати кожному вчителю і професору, викладачу і майстру виробничого навчання, керівнику закладу освіти і обслуговуючому персоналу, вихователю і керівнику гуртка… Бо, як правило, лихоманку розганяють не вони, але лихоманить їх.
