В селі, де тривала переломна битва за Київ, люди розповідають про дивовижні порятунки навіть після розстрілів



Зруйноване село Мощун потроху оговтується від наслідків, які залишили по собі росіяни, але люди і досі не можуть забути про пережите.

Пише - джерело.

Місцеві мешканці стали свідками звірств, які окупанти коїли у перервах між бомбуванням будинків. ТСН відшукала свідка, який дивом вижив, після того, як рашисти випустили по беззахисному пенсіонеру автоматну чергу.

Кадри, де росіяни відступають з окупованого і майже зруйнованого ними Мощуна під натиском української армії, облетіли чи не увесь світ. Нині, село розміновується і люди хотіли би повернутися до своїх домівок, але більшості повертатися нікуди. Рашисти били із артилерії по населенню, яке ще не встигло виїхати, а пропагандистські канали казали, що нищать в Україні винятково військові об’єкти.

Пані Лариса, одна із тих, хто із самого початку не змогла виїхати із родиною у більш безпечне місце, її будинок знищено. Ховаючись від ворожих снарядів, вона молилася, аби побачений танк, чи вертоліт був український. «В страшному бойовику я такого не бачила. Це було страшне. Зверху бомбили, з усіх сторін стріляли, ми не знали, куди втекти, не було чим виїхати, а втекти – ми не знали, чи то наші, чи не наші», – в сльозах розповідає жінка.

Люди просять владу полагодити електрику, щоб ті, в кого залишилося житло неушкодженим могли повертатися до власних осель. Інші, кому пощастило менше – починають документувати пошкодження своїх будинків, аби подати документи на відновлення.

На сусідній вулиці живе пенсіонер Юрій Кобзєв. Він теж потрапив під бомбування рашистами свого будинку, а коли спробував виїхати разом із сусідом Сергієм – був розстріляний орками із автомата і просто дивом вижив. «З-за паркану виходить, із білою пов’язкою: «Стояти! Руки вгору!”. Я підняв руки нагору. « Лягай!», а у мене радикуліт 73 роки…Я тільки почав сідати, щоб лягти, а він почав стріляти. Я впав, бо потрапило мені в ногу, Сергій почав мене тягнути, а там другий! І знову з автомата почали стріляти. Сергій сховався за ріг будинку, а я знепритомнів», – розповідає Юрій.

Першу допомогу йому надали сусіди, а коли змогли – передали медикам. Нині він живе у будинку без даху і потроху намагається лагодити його. 73-річний пенсіонер вірить у те, що влада допоможе йому відновити хату, але найбільше мріє дожити до дня відплати кожному окупанту і трибуналу над кремлівською верхівкою.

Читайте також:


Залишити коментар:


Останні новини: