Найбільше Марина боялася признатися у всьому матері. Вона у неї була дама серйозна і сувора. Принаймні ще й досі, незважаючи на свій похилий вік, примудрялася повчати свою вже теж не маленьку доньку. Тож Марина їхала до матері з важким серцем і скрученим від нервів шлунком. Як їй зізнатися, що вона хоче розлучатися з чоловіком, бо покохала турка?
Марині було майже 40 років, коли вона вперше потрапила за кордон. Випадково і неочікувано. За смішну ціну на п’ять днів. Начальник відпустив, але лише з податковим кодексом, який мала проштудіювати до повернення. З ним в обнімку на пляж і ходила.
Отямилася від споглядання лише тоді, коли зрозуміла, що турок теж взявся її роздивлятися. Зиркнула знічено, а він розплився в усмішці.
– Привіт, – привітався російською. – Я Реджеп.
Але вони тоді так і не встигли поспілкуватися. Його покликали, мусив терміново йти. Наступного разу Марина побачила турка мало не перед від’їздом. Виявилося, що він щодня приїжджав у готель, шукав її, але ніби сама доля була проти. А це вже врешті зустрілися і поговорили. Без жодного натяку на продовження: у неї чоловік і діти, у нього – теж сім’я…
Але… продовження почалося, щойно Марина зійшла з літака у Києві. Прийшла есемеска від того Реджепа: «Як долетіла, як дорога?» Аж посміхнулася. І так солодко стало на душі: десь далеко хтось про неї пам’ятає. «Рідний чоловік, напевно, і не помітив, що вона була відсутня», – хмикнула сама до себе. Шлюб у них вже давно тріщав по швах. Одружувалися молодими, зеленими. Одна по одній дочки народилися, а далі прийшло розуміння, що зі спільного у них лише діти і більше нічого. Так і жили. Він собі заводив коханок, вона занурилася в роботу.
А Реджеп не забував. Почав дзвонити. Розповів, що теж буде розлучатися з дружиною. Хоча у них це дуже довгий процес. Через пів року такого телефонного роману став запрошувати в гості. Сумнівалася, боялася. Он скільки різного про тих турків розповідають… Але таки ризикнула, полетіла знову.
Турок стояв в аеропорту з квітами. Влаштував їй пишний прийом, ледь не співав від щастя. І відразу ж повіз знайомити зі своїми батьками. Почувала вона себе тоді геть кепсько, сором її з’їдав. Адже не тільки батьки, а й вся величезна родина з’їхалася подивитися на українську «наречену Реджепа». Їй навіть перстень подарували за якоюсь їхньою традицією. Мовляв, це означає, що сім’я не проти вибору сина.
Відтоді і їй довелося круто змінювати життя. Мама, звісно ж, не зрозуміла. Вона оцінить закордонного зятя через кілька років, коли погостює місяць у Туреччині. Чоловік мстиво сказав, щоб забиралася під три чорти на всі чотири сторони, але про їхню квартиру не сміла й думати. Дочки знизали плечима – вони вже мешкали окремо і самі влаштовували своє життя. Навіть посміялися: «Ну, мам, ти давай там добре все розвідай, а ми переїдемо до тебе жити».
Щоправда, стати дружиною турецького бея їй вдалося аж через три роки. Спочатку він довго виплачував допомогу колишній дружині, потім чекали, коли його дочка поїде вчитися в інше місто. Не раз довелося Марині і плакати, поки звикла до життя в мусульманській країні. Їм було важко розуміти один одного. Мова, релігія, виховання – усе інше. Їй довелося навчитися зайвий раз промовчати, не відповідати зопалу, обходити гострі кути. В турецьких сім’ях чоловік має бути головним, і це не обговорюється. Тож вискочити з подружкою зненацька на каву чи в кафе не вдасться – чоловіка треба про це попередити.
Відтоді минуло вже 10 років. Працює тепер разом з чоловіком в його клініці адміністратором. Діти навідуються у гості, підкидають їм онуків. Життя продовжується…
