У двадцять років Нана пережила те, що багатьом вистачило б до кінця життя. На третьому курсі стала мамою і відразу ж – вдовою. Чоловік мчав до неї в пoлoгoвий будинок і зaгuнув в ДTП. Довелося закусити вудила, знайти роботу, няню-пенсіонерку і поринути з головою у доросле життя.
- джерело.
Коли синові виповнилося п’ять, вперше дозволила собі відпустку і відправилася до Єгипту. У перший же день познайомилася з італійцем на ім’я П’єтро, і спалaxнув божeвiльний рoман. Чоловік виявився романтичним і пpистpaсним. Міксуючи італійську та англійську, розповідав про свою країну, щедро залитy сонцем, ніби божественним амаретто з присмаком марципану.
Про Тосканy з кипарисовими алеями, плавними лініями виноградників і соняшниковими полями. Про острів Капрі, немов про жінку в білому і свіжовичавлений сік з величезних Каприйських лимонів, приправленого лімончелло!
По поверненню додому Нана купила плеєр з навушниками і стала активно вчити італійську мову. П’єтро сумував. Щовечора телефонував, висилав венеціанське мереживо і мигдальне печиво. Обіцяв романтичні вечері з пляшкою Монтепунчіано і власноруч приготовану пасту. Потім попросив руки, і дівчина почала готуватися до переїзду.
В один із днів до них в офіс влетів новий клієнт, крупний бізнесмен, і попросив Нану зайнятися його нерухомістю. Вона чесно зізналася, що не може взятися за таку масштабну справу, так як через місяць їде з країни. Той наполягав, умовляв, поки не переконав. Так все і закрутилося: переговори, зустрічі з потенційними клієнтами, торги, кавування, спільні обіди.
Нана занурилася в його справи з головою, нервово поглядаючи на годинник, а коли до від’їзду залишився тиждень, клієнт почав благати не їхати. Зізнався, що закоханий і запросив на відпочинок до Таїланду.
Через два тижні Нана не змогла згадати обличчя П’єтро. Ні його голосу, ні пісень Альбіноні, ні забарвлення шийної хустки. Молоді люди одружилися і принесли свої вибачення нареченому. Покрили його витрати. Наpoдили хлопчика. Об’їздили Сполучені Штати, погрілись в Азії, насолодилися Тосканою, Капрі і випили не одну пляшку лімончелло.
Всe намагалися визначитися в якій країні осісти. А потім вирішили переїхати в Італію і вже десять років живуть там. Обідають в ресторанах без вивіски, вмокают хліб в свіжу оливкову олію, знають толк в базиліці і тим’янi, вивчили всі італійські слова, що закінчуються на голосні, милуються роботами Ботічеллі і ласують сонцем в присмаком марципану і любові.
Автор – Ірина Говоруха
