Одного дня 42-річний Юрій Соломченко вирішив приділяти час тому, що любить, і став одним із найвідоміших грибників на Прикарпатті.
Його основна робота – продаж нерухомості, але головна пристрасть – гриби, інформує WestNews з посиланням на Українську Правду. Тричі на тиждень він виїжджає на тихе полювання. А у хорошу погоду – майже щодня.
- джерело.
“Коли знаходжу білий гриб або корбана, отримую адреналін. Якщо беру сироїжку або лисичку, це не те. Є багато їстівних грибів, але я за ними йду не для того, щоб їсти чи продати. Те, що приношу, переважно роздаровую. Я ходив по гриби зі своєю бабусею, коли ще був маленьким. Мене завжди тягнуло в ліс. Одного разу настав момент, коли я подумав, що мушу приділяти час тому, що мені подобається. А часу завжди нема”, – розповідає Юрій.
Тож Юрій вирішив, що ходитиме по гриби хоча б тричі на тиждень. Для цього знайшов роботу, яка дозволяє займатися грибництвом. Збирати гриби для нього – насамперед враження, емоція.
Тихе полювання Юрій порівнює з шаховою партією: треба подумати, де стоять машини, якими дорогами могли піти грибники, де є грибниця: в молодому лісі чи старому. Йому набагато цікавіше збирати гриби у періоди, коли їх мало і треба шукати райони, де не сухо. Полювання Юрія зазвичай починається з пошуку грибного місця. Він ніколи не питає у місцевих, чи є у них в лісах гриби. Радше цікавиться, чи був дощ.
“Скажуть, що нема, бо гриби – це валюта. Продати кілограм грибів – це 100 грн, 50 грн у залежності від їх виду. Люди можуть піти на день в ліс, назбирати 10 кг, і вже є 1000 грн. А от чи був дощ, вони скажуть. Через три дні після дощу я беру авто і їду в те село”,– ділиться Юрій.
За спостереженнями чоловіка, саме на 3-5-й день можна зібрати найкращі врожаї. Та якщо грибниця запустилася, то можна збирати і на другий день після дощу. Перш ніж розпочати полювання, він вивчає місцеві ліси: дивиться, де є якісь кущики, під якими зазвичай ростуть гриби, і залишається там, де їх найбільше. Переважно ходить тими селами і лісами, у яких уже був. Тому вже має свої грибні місця і йде від одного до іншого, щоб перевірити їх: у якомусь ще не виросли, десь вже зірвали, а десь – ще маленькі. Свої грибні місця Юрій не видає: саме тому він не зрізає гриб, а викручує.
“Є така дискусія: зрізати чи викручувати. За великим рахунком, значення немає. Основа гриба – глибоко в землі. Те, що над землею – статевий орган, яким розмножується грибниця – спорами під шапочкою гриба. Коли зрізаєш – лишається білий слід, і тоді дуже легко знайти грибовище, тому я викручую. Навіть коли чищу гриби під час полювання, сміття викидаю десь дуже далеко, щоб не було видно, де я їх зібрав”, – розповідає грибник.
У професійних грибників з часом виробляється такий зум, як у робота-кіборга з фільму про Шварцнеггера, переконаний Юрій.
“Отак ідеш і вже скануєш той ліс, скануєш той колір, той образ, фігуру гриба. Можу вже побачити гриб за 20-30-50 метрів”, – розповідає.
На полюванні він не використовує карт, хоча має їх на телефоні. Без них цікавіше.
“Переважно мій маршрут – це півколо. В одній точці виходжу, де автомобіль, йду лівіше, потім угору-угору-угору, верхом вправо і вниз. Така крапелька виходить”, – говорить грибник.
З собою Юрій не бере ні води, ні їжі, щоб міг зібрати не менше 15 кг грибів за раз. З ним лише наплічник, рюкзак, всередині якого обов’язково кошик і ножик, щоб одразу почистити гриб і не носити з собою болота.
Болото може додати два зайвих кілограми. Найголовніше – одягати водостійку куртку, щоб можна було у неї покласти телефон і він не промок.
“Але зазвичай, якщо навіть куртка водостійка, але йде дощ, будеш все одно мокрий. Деколи приходжу додому повністю мокрий – до трусів, хоча і в чоботах, і у водостійкій куртці”, – зазначає Юрій.
З 20 липня у Верховині, що у Івано-Франківській області, Юрій з товаришами планує почати організовувати волонтерські табори для АТОвців: вони разом збиратимуть гриби і продаватимуть за кордон.
“Це буде своєрідною реабілітацією для військових”, – пояснює грибник.
