Напруженість в Азії зростає. У суботу, 30 липня, Тайвань підняв у небо винищувачі через військові навчання, які оголосив Китай, перекривши Тайванську протоку, та можливий візит спікерки Палати представників США Ненсі Пелосі на Тайвань.
Пише - джерело.І це за два дні після телефонної розмови Джо Байдена та Сі Цзіньпіна.
Паралельно американська преса повідомляє, що Китай продає Росії чипи та інші необхідні для війни проти України товари, хоч і не надав прямої військової допомоги. І все це відбувається напередодні саміту G20 в Індонезії на острові Балі, куди запросили Путіна, і він прийняв це запрошення.Щоб зрозуміти, що відбувається в Азії, які сюрпризи Москві готує G7, як Росія намагається формувати антизахідний пул країн під своєю егідою, та чи власне так підтримує Путіна Сі Цзіньпін, як про це каже російська пропаганда, ТСН.ua поговорив із надзвичайним та повноважним послом Україні в Японії Сергієм Корсунським.
– Японія вимагає від Росії виключити Курильські острови із зони проведення військових навчань “Схід-2022”. І ми ж пам’ятаємо, як ще в кінці березня, за місяць після початку широкомасштабної війни Росії проти України, Японія вперше за 20 років назвала ці острови “окупованими Росією”. Що змінилося?
– В Японії це означає дуже багато, тут на рідкість уважно ставляться до визначень. Тому це не просто слова. За кожним таким словом обов’язково йдуть політика та дії. Коли прем’єром був покійний, на жаль, Сіндзо Абе, він змінив риторику щодо північних територій, і проводив політику, щоб домовитися з Путіним про їх повернення. Тому Японія в своїх двосторонніх контактах із Росією не наполягала, що це є суверенітет Японії. Чинний прем’єр Фуміо Кісіда, в тому числі й через агресію проти України, але й в цілому він ставиться до цієї проблеми інакше. А коли почалася гостра фаза агресії, бо ми ж із вами знаємо, що війна насправді триває від 2014 року, він дуже чітко заявив, що це суверенітет Японії.
Що стало наслідком? Це ж дуже близько до Хоккайдо, де японські рибалки ловили рибу. Раніше Японія платила Росії за право вилову у територіальних водах цих островів. Але після того, як прем’єр Кісіда проголосив, що це суверенітет Японії, японці сказали, що вони більше не платитимуть, бо це їхні землі. Уявіть, якби Україна платила Росії за вилов риби навколо Криму. Ми ж цього не робимо. І японці сказали: ми більше цього робити не будемо.
Зараз наступний крок. Росіяни ж божевільні скрізь, не лише у нас, а й на Далекому Сході, намагаючись щось продемонструвати Японії, тому вирішили на цих островах проводити навчання. З військової точки зору це дуже смішно. Ті корита, що там плавають та літають, і близько не стоять поруч із найсучаснішою технікою США та Японії, яка захищає країну. Тим не менше, з політичної точки зору Японія не могла не висловити свої претензії, заявивши, що проведення військових навчань на території, яку Японія вважає під своїм суверенітетом, є неприпустимим. Все це в скарбничку різкого погіршення двосторонніх відносин, яке є абсолютно безпрецедентним на сьогодні, бо все керівництво Росії під санкціями Японії. Росія заборонила в’їзд всім посадовцям Японії, майже всьому парламенту й уряду. Тобто, гірше вже нема куди. Тому я не здивований, це очікувана заява, й думаю, що наступні будуть ще жорстішими.
– Риторика Японії змінилася, бо вони вважають, що можуть повернути ці острови?
– Вони не ставлять питання у військовій площині. Але сам факт заяви означає серйозну політичну позицію. Нічого не робиться просто так. Швидше за все в рамках “сімки” ухвалене рішення більше не йти на поводу у Росії з анексованими або окупованими територіями. Це стосується в першу чергу і України, і Молдови, і Грузії, і Японії. Тобто, Японія про це чітко заявила, і цим самим солідаризувалася з позицією демократичного світу щодо Росії не лише за останні вісім років, а й за всю її цю пострадянську історію, коли вона створила проблеми скрізь, де тільки могла.
– Це дуже смішно, але у відповідь Росія заборонила торгувати єною на Московській біржі від 8 серпня. А ця Московська біржа ще взагалі існує? І що такий великий об’єм взаємної торгівлі, щоб Японія це якось відчула?
– Думаю, Японія цього навіть не помітила. Чесно кажучи я про це дізнався від вас. Як ви розумієте, я кожного ранку обов’язково продивляюся всі газети й агентства Японії, і навіть не бачив згадки про цю новину. Це дуже смішно, бо єна є вільноконвертованою валютою. І, до речі, дуже багато країн регіону більш охоче зберігають свої валютні резерви в єні, ніж навіть у доларі. Тобто, єна цінується. Вона не так багато в світі займає у валютних портфелях інших країн. Але насправді це дуже цінна валюта. Я вам скажу такий факт, який дуже мало хто знає. Якщо подивитися формально на ВВП Японії – це $5 трлн. Але на депозитних рахунках японців – $15 трлн. Це, до речі, ВВП Китаю.
– Японія – третя економіка світу. Ми один від одного далеко. Проте, якщо вбити в Google “Україна Японія”, то видає просто неймовірний об’єм фінансової, гуманітарної допомоги. Як вам все це вдалося налагодити?
– Як вдалося не скажу. Це наші маленькі таємниці. Головне, що вдалося. Але ви праві. Коли ми зараз говоримо про допомогу Японії, то про дуже багато речей треба говорити з приставкою “вперше”. Взагалі вперше в історії Японії іноземний лідер виступив у парламенті Японії – це був президент Зеленський. Вперше нація фактично об’єдналася для підтримки іншої країни. І знаєте, що важливо, мені про це говорять звичайні японці, просто пересічні люди в готелях, водії таксі, охоронці. Вони мене впізнають і кажуть: ви знаєте, ми самі собі дивуємося, вперше в історії вся країна допомагає іншій – Україні.
І це має свої наслідки. Уряд ґрунтує свою політику саме на опитуваннях громадської думки. І коли вони бачать, що за різними аспектами допомоги від 60 до 80% населення підтримує Україну, тому звичайно вони й діють відповідним чином. Якщо говорити цифрами – це $500 млн бюджетної допомоги, і $200 млн гуманітарної. І вперше Японія надала допомогу ЗС іншої країни. Це нелетальна допомога. Тобто це не зброя, бо ст.9 Конституції Японії забороняє збройну допомогу, тому це подолати неможливо. Хоча зараз правляча партія почала дискусію щодо змін до Конституції.
Але нелетальна допомога – броніки, каски і все необхідне для солдатів – передали, і все це вимірюється тисячами. Причому, повірте, тут дуже класні броніки, вони мають закриті плечі, нагадують лати самурая. Багато інший речей було відправлено для ДСНС. Відправляли готову їжу та продукти харчування, бо в певний момент виникла проблема, особливо коли це стосувалося Маріуполя, коли люди, й особливо наші ЗС, не мали часу розводити вогонь і щось готувати. І Японія дала таку їжу, ми тут ретельно відбирали раціон, щоб вона була їстівна, довго зберігалася, і її було легко приготувати. Десятки тисяч цих пайків були відправлені.
З останнього – ми відправили майже 70 т ліків та медичних приладів. Зокрема, переносні УЗД, апарати штучного дихання. І все це через відповідні гуманітарні структури в Україні вже передано до клінік. Днями я був у Йокогамі, куди приїхала команда дітей із Одеси по дзюдо, два місяці будуть тренуватися. Це теж гуманітарний проєкт. Йокогама за нашим проханням відправила 33 портативні установки для очищення води до Одеси, а згодом хочемо і до Миколаєва відправити дві напівпромислових установки. Все це дотації або уряду, або компаній, або благодійних організацій, з якими ми працюємо.
Вже не кажучи про те, що Японія прихистила 1600 українців, попри свою надзвичайно жорстку політику еміграції. Тут отримати статус біженця нереально – це вам не Європа. Квоти – п’ять людей на рік. Люди по три роки чекають. Для українців всі двері були відкриті: масштабна підтримка, житло, медична страховка, фінансові ресурси. Протягом двох тижнів я об’їхав п’ять префектур, скрізь зустрічався з українцями й жодного разу не чув, що щось не так. Всі мають житло, як харчуватися, багато вже вчать японську та працюють.
– Зараз G7, де є й Японія, обговорює “цінову стелю” на російську нафту. Що кажуть в Японії?
– Щодо політики обмеження цін – це абсолютно синхронна позиція “сімки”, і я не маю сумніву, що наступного року, коли Японія головуватиме в G7, це буде продовжуватися. Всі дуже чітко розуміють, що відбувається: у нас із вами одна Росія, а у Японії, крім Росії, ще є Китай і Північна Корея. Тому вони розуміють, яка може бути небезпечна синергія цих автократичних режимів щодо Японії.
Так, Японія – третя економіка світу за ВВП, член “сімки”. Але, про це у нас мало кажуть, Японія – номер один в МВФ, номер два у Світовому банку після США, і така ж сама, як і вся інша “сімка”, в ЄБРР. Тобто, у всіх цих основних фінансових структурах, через які Україна завжди отримувала масштабні кредитні ресурси, Японія відіграє дуже важливу роль. До речі, з 1 січня Японія переймає головування у G7 і готуватиме саміт на травень у Хіросімі. І я мав щодо цього дискусії з офісом прем’єра та МЗС.
По-перше, всі мені категорично підтвердили, що жодного пом’якшення санкцій проти Росії та компромісів не буде. Сім країн світу на боці України й зобов’язалися, допоки Україна не переможе, надавати будь-яку підтримку.
По-друге, Японія отримує близько 5% російської нафти та 10% газу. Але Японія абсолютно підтримує обмеження цін. Японські приватні компанії ухвалили рішення припинити закупівлю нафти в РФ до кінця 2022 року.
З газом складніше. Я не буду створювати зайві надії. Японія не має власних енергоресурсів, крім АЕС. Після Фукусіми (аварії на АЕС у префектурі Фукусіма 2011 року – ред.) цієї осені вони перезапускатимуть 9 реакторів. Якщо все буде добре, Японія почне відмовлятися від російського газу, бо порахувала, що їй необхідні якраз такі потужності. Тому різко відмовитися вони не можуть – це факт. Хоча, якщо подивитися на рейтинг країн, які закуповують російську нафту й газ, Японія десь у кінці списку. Але принцип є принцип. Я наприклад мав зустріч із керівництвом компаній які в “Сахаліні” (проєкт освоєння нафтогазоносного шельфу острова Сахалін під назвою”Сахалін-2″ – ред.). І висновок такий: Японія серйозно розглядатиме можливість зменшення закупівлі російських енергоресурсів, але це робитиметься так, щоб не розвалилася економіка, бо не можна залишити країну без електроенергії.
– Якщо ви вже згадали про саміт G7, раніше за нього відбудеться саміт G20, куди запросили Путіна. І він до речі прийняв запрошення. Офіційний Рим наприклад сказав, що просто не пустить його туди. А що кажуть в Японії?
– А до саміту “сімки” в Японії ще буде державний похорон колишнього прем’єра Абе (27 вересня – ред.). І Путіна тут не буде, незважаючи на те, що Росія вважає, що Абе та Путін були друзями. Позиція Японії дуже чітка й проста: Путін – це людина, яка під санкціями, тому їй не місце серед демократичних країн світу. Не знаю, як буде з “двадцяткою”, бо там Індонезія головує, і, наскільки я розумію, всіх запрошує: Китай, Японію, Росію, Україну. Але, я думаю, що все це у вересні вийде на фінішну пряму й буде остаточно вирішуватися. Бо зараз у Нью-Йорку ще буде ДНЯЗ (конференція країн-учасниць Договору про нерозповсюдження ядерної зброї – ред.), куди вперше в історії їде прем’єр Японії Кісіда. А чому він туди їде? Бо Росія погрожує Україні ядерною зброєю, і японців це страшенно турбує, бо вони самі постраждали від ядерних бомбардувань. Тому зараз ще буде дипломатія, яка покаже, чи буде Путін на G20. Мій прогноз – не буде.
– Ви вже також сказали про автократії. Коли Джо Байден заходив до Білого дому, то сказав, що вирішальна битва буде якраз між демократіями та автократіями. Хто на якій стороні зараз?
– Якщо уважно подивитися на те, що відбувається в світі, ми побачимо, як починають формуватися нові блоки. Близько 36% країн підтримали Україну, запровадили санкції – це демократичний табір. Решта біля 30% – це ті, які чогось вичікують. Це Бразилія, Туреччина – країни, які співпрацюють зі всіма, стверджуючи, що вони за мир. А є інша третина країн, які чітко орієнтуються на Росію. І перелік цих країн дуже приємний: Північна Корея, Сирія, Ефіопія, Іран, і деякі країни Африки. Вся ця тусовка виглядає несерйозно, бо це ізгої – країни, з якими ніхто не хоче мати справу. Тим не менше в Росії лунають голоси, що вони мають сформувати, як сказав спікер Держдуми Володін, блок країн, куди б увійшли: Росія, Китай, Індія, Бразилія, Індонезія тощо.
Жодних блоків, які протистоять “сімці”, не буде. Але є спроби сформувати антизахідну тусовку під егідою Росії. Це несерйозно, бо ВВП Росії менший, ніж ринкова вартість Amazon. Тому не треба робити вигляд, що ви (Росія – ред.) дійсно щось вирішуєте. Всі розуміють один доконаний факт – ядерна зброя. Якби у Росії не було ядерної зброї, з нею б взагалі ніхто не мав справу. Але ця ядерна дубина існує, з нею треба рахуватися. І це, до речі, створює дуже небезпечний прецедент у геополітиці. Інші країни можуть собі думати, а вони так і думають, особливо судячи по Північній Кореї, що ядерна зброя – це єдине, що може забезпечити їхню безпеку.
Ядерне розповсюдження – це дуже серйозна справа. Саме тому ДНЯЗ у Нью-Йорку – це буде дуже серйозна розмова. Якщо ядерна зброя почне виходити з-під контролю, це буде неймовірна небезпека. Я вам ще скажу про один факт. Росія проводить дуже активну політику в Африці по будівництву АЕС. В Єгипті вже почалося будівництво. А далі емісари з “Росатому” поїхали до Нігерії, Ефіопії, Замбії та багатьох інших країн. У М’янмі, де військова хунта – найближчі друзі Путіна, вони були в Москві й теж домовлялися про АЕС.
Треба розповідати, що таке атомна станція? Це перевезення палива, відходів, це взагалі ядерні технології. Тепер уявимо собі: Нігерія, де жахливий тероризм, або М’янма, де військова хунта, отримують ядерні технології. Начебто ж не можна заборонити мирний атом. Але з іншого боку треба гарантувати, що все це буде під контролем МАГАТЕ. А чи буде? Сьогодні це питання ніхто не ставить. Але я вас переконую, що завтра це питання постане. Раніше Росія напряму фінансувала праві партії, лояльні режими. Сьогодні вона намагається знайти механізми економічної взаємодії. Десь це зброя, десь – АЕС, що означає десятиліття прив’язки до Росії. Згадайте, скільки років Україна зістрибувала з гачка російського палива на американський Westinghouse?
Тобто, все це механізми формування антизахідного пулу. І мені здається, поки що Захід на це не зреагував. Поки що є механізм Ramstein – це найкращий спосіб. Плюс дещо, що робиться в Азії, – Індо-Тихоокеанський простір, який просувають США, Австралія і Японія. Думаю, це такі основні речі, які ми будемо зараз бачити: безпека в Європі й ширшому плані через механізм інтеграції НАТО+, та Індо-Тихоокеанський регіон, де є проблема Тайваню, Китаю, який стає дуже серйозною військовою потугою.
– Знаєте, прослідковується цікава паралель у риториці Китаю та Туреччини щодо війни Росії проти України, яку вони транслюють у себе вдома. Що у всьому винні США та НАТО. Чому так?
– Це різний аналіз і контекст. Я вісім років був послом України в Туреччині, тому приблизно уявляю собі її політику. Швидше за все, це суто економічна позиція, і позиція Ердогана, яка полягала й полягає в тому, що він в першу чергу думає про Туреччину, про те, що Туреччина має бути впливовою країною, і заради цього він готовий йти на серйозні компроміси. І я бачив цю гойдалку: то вони збили літак (російський Су-24 2015 року – ред.), потім помирилися з Росією, після цього в Сирії посварилися, потім помирилися з Іраном. І постійно при цьому існує критика на адресу Заходу та США. Туреччина дуже нервово реагує, коли США критикують її за певні речі в галузі прав людини. Ердоган до цього дуже погано ставиться. Тому це не дивно.
Щодо Китаю ситуація інша. Китай – це друга економіка світу, яка розвивається дуже активно. Це шалена економічна потуга , від якої залежить “здоров’я” ще 200 країн у всьому світі, в тому числі дуже потужних. Торгівля Китаю зі США, давайте просто уявимо собі цей масштаб, – це $750 млрд. І з ЄС – $820 млрд. Разом – це $1,5 трлн. Китай хоче, наполягає і вимагає, що його думка та позиція має бути почута. Що цікаво, подивіться: незважаючи на те, що там при владі Комуністична партія, Китай ніколи й ніде не говорить, що треба комуністичну ідеологію розповсюдити по світу, як це робила Комуністична партія СРСР.
По-перше, Китай говорить – Тайвань. Тобто, “єдиний Китай ” — це абсолютно залізобетонна позиція, і з неї Китай не зійде.
По-друге, Китай говорить про своє право будувати так суспільство, як він вважає за доцільне. Модель китайського суспільства інша, ніж західна. Це очевидно. І в тих країнах, де Китай багато інвестує, він цю модель пропагує. Це не ідеологія, а соціальна модель, яка в принципі більше тяжіє до більш автократичної влади.
Дуже важливо, мені здається, що в США президент Байден налаштований все ж таки на конструктивний діалог з Китаєм. У четвер, 28 липня, між Байденом та Сі Цзіньпіном відбулася важлива телефонна розмова, говорили про Тайвань, де є нюанси з можливою поїздкою Ненсі Пелосі (спікерки Палати представників США – ред.). Китай дуже нервово на це зреагував, і це очевидно. А ще є питання COVID-19. Китай стверджує, що він до цього не має відношення, але ми знаємо позицію США. Є проблеми уйгурів.
Але є розуміння, що в загальних інтересах всього світу, щоб США та Китай мали конструктивний діалог. Вони мають говорити один з одним. Здається це вже п’ята їхня розмова відтоді, як Байден став президентом. І не виключається, що вони працюють над особистою зустріччю. І це на мою думку дуже важливо навіть щодо нашої війни. В чому нюанс? Якщо почитати заяви Китаю, то ви побачите стовідсотково “Russia Today” – це просто Скабєєва з Соловйовим. І це дуже погано. Я трохи знаю, як влаштоване експертне й аналітичне товариство Китаю, тому не дивуюся, що вони фактично повністю повторюють російські наративи. Росіяни неймовірно активно працюють із Китаєм. Це просто безпрецедентно, які ресурси підкріплені під начебто таку схильну до Росії позицію Китаю.
З іншого боку, Китай дуже добре розуміє, що війна в Європі шкодить його інтересам. Тому, знаєте, риторика одна, але насправді факти показують, що Китай зараз різко зменшив інвестиції в Росію. Деякі китайські компанії вийшли з Росії, бо вони глобальні. Китай – інша країна. Це супер економіка, супер держава. І я думаю, що ми сьогодні бачимо процес ще визначення політики Китаю щодо й нашої війни також. Вона не кінцева. Слід очікувати, що результати ми побачимо у вересні. Бо в Китаї є така традиція: кожен серпень вся політична й інтелектуальна еліта країни на місяць виїжджає до курортного міста Бейдахе за 300 км від Пекіна на узбережжі океану, де тривають дуже серйозні внутрішньополітичні дискусії й виробляється політика. І те, що там відбуватиметься, на пленумі ЦК КПК стає реальністю. Це щорічна така модель.
Тому я думаю, що зараз всі зусилля, які впроваджуються міжнародним співтовариством, – це щоб підкріпити Китай думкою, що треба відходити від риторики конфлікту. Джо Байден ще раз запевнив Сі Цзіньпіна, що немає змін щодо політики Тайваню, що США дотримуються попередньої позиції, і ніхто не збирається нічого змінювати. І це важливо, як і важливо також, що цієї осені Сі Цзіньпін обиратиметься на третій термін. Тобто, для нього зараз стоїть ключове питання, – яку позицію обрати. Вона буде глобальна на наступні п’ять років – як Китай себе позиціонує щодо найбільших торговельних партнерів і Росії. І думаю, що зараз там триває серйозна інтелектуальна боротьба за те, що Китай обере.
Для нас це звичайно дуже принципово і важливо. Я не думаю, що Китай буде ризикувати підпаданням під санкції, і допомагатиме Росії. З іншого боку нейтральної позиції нам замало. Нам би хотілося, щоб Китай все ж таки зрозумів: $1,5 трлн торгівлі з ЄС та США важливіші за $140 млрд торгівлі з Росією, притому при всьому, що там ресурси. Тому давайте ще почекаємо, не будемо робити передчасних висновків. Так само до речі й з Туреччиною, де економічна ситуація дуже серйозна, там є проблеми. Тому вона не може втратити такого важливого торговельного партнера, як Росія. З іншого боку Туреччина принципово не визнає анексію Криму за жодних умов – це очевидно. І її позиція щодо війни, що це є протизаконна, нічим неспровокована агресія, є також беззаперечною. Це теж для нас важливо. Туреччина – це ключовий гравець у Чорному морі. Тому ми будемо бачити баланс, який буде зміщуватися відповідно до того, як наші ЗС будуть себе показувати, наскільки ми будемо успішними дипломатично, і наскільки успішною буде дипломатія G7.
– Чи можна дуже спрощено сказати, що Китай хоче повалення світового повоєнного порядку, а перемога України просто не вписується в ці його плани?
– Ні. Цього хоче Росія, а Китай – ні. Китай хоче необмеженої можливості розвиватися. Китай, як вони це люблять самі казати, мислить тисячоліттями. Вони нікуди не поспішають. Їх абсолютно не турбує порядок в Європі – робіть що хочете. Але не обмежуйте наші (Китаю – ред.) можливості, не диктуйте нам, як себе поводити всередині Китаю. Вони органічно не сприймають критику скажімо щодо політики уйгурів. Китаю нічого не треба валити. Але Пекін хоче, щоб позиція Китаю враховувалася на рівних із позицією країн Заходу. Хочете конкуренції? Давайте, але не обмежуйте наші можливості для економічної експансії. А, чесно кажучи, така боротьба на рівні корпорацій, торгових політик, є.
Це Росія хоче повалення світового порядку. Розумієте, вони самі втратили той шанс, який їм дали. Після розвалу СРСР вони могли використати свої абсолютно фантастичні природні ресурси, щоб інвестувати в свій розвиток, будучи сьогодні значно більш потужнішою країною, ніж вони є. Проте за 30 років Китай збільшив ВВП у 30 разів, а Росія втратила, порівняно з ВВП СРСР, вдвічі. Тобто, ВВП СРСР на 1991 рік – $2,8 трлн, а ВВП Росії сьогодні – $1,7 трлн. Про що ми говоримо? Всі ресурси залишилися у них: алмазний фонд, золоті запаси. І при всьому цьому вони пішли донизу. Ну, бо треба ж в людей інвестувати, в розвиток, а не в зброю. А Китай інвестує в розвиток, і в шалених обсягах. І нещодавно прозвучала навіть трохи неочікувана новина, що вони вже навчилися робити 7-нанометрові чіпи. Це вже наближення до дуже сучасного рівня. Якщо вони самі навчаться робити чіпи… Вони вже 6G збираються будувати. Тому Китай – це супер гравець, який не буде просто руйнувати світовий порядок. Навіщо? Навпаки. СОТ – та прекрасно. Радбез ООН – лише так, лише колективно. Тому Китай займає абсолютно відмінну від Росії позицію.
– А як думаєте, чому Китай так і не допоміг Росії? Так, ми читали західну пресу, яка пише, що експорт китайських чіпів до Росії збільшився. Але глобально Пекін побачив, що Путін програє?
– Ні, вони не хочуть підпадати під санкції, бо інтереси Китаю глобальні. Інвестиції за кордон Китай здійснює переважно через державні корпорації та банки. Скажімо, один і той же банк здійснює інвестиції умовно кажучи в “Ямал”, і одночасно десь у Малайзію чи Індонезію. Тому, якщо вони здійснюють інвестицію й підпадають під санкції, а потім виходять в іншу країну, то теж підпадають під санкції. Тому вони не хочуть ризикувати. Навіщо? Інтереси в світі значно більші, ніж виключно в Росії. Інтереси в Росії дуже важливі для Китаю – це джерело ресурсів. Знаєте, як Караганов (голова президії Ради із зовнішньої та оборонної політики РФ – ред.) тепер називає Росію? Стратегічний тил Китаю. Мені це дуже подобається. Правильно. Їхнє місце – це стратегічний тил Китаю. Мені здається навіть Huawei почав виходити з проєктів у Росії. Бо, навіщо, коли у нього пів світу, де є можливість інвестувати й розвивати системи комунікацій, і тут якась Росія, яка під санкціями. Тобто, насправді в реальності Китай вже й не так присутній там. Водночас, я думаю, що політична риторика до вересня поки що зберігатиметься. Бо, для того, щоб її змінити, треба, щоб відбувся процес переосмислення всередині політичної й інтелектуальної еліти Китаю. І цей процес проходитиме в серпні.
– Я розумію, що наступне питання, можливо, прозвучить із розряду конспірології. Але все ж таки, вам не здається, що коли Путін літав до Пекіна 4 лютого на відкриття зимових Олімпійських ігор за 20 днів до повномасштабного вторгнення до України, він таки попередив Сі Цзіньпіна про війну?
– Ми знати не можемо. І справа навіть не в тому, вірю я, чи не вірю. Тут, в Азії, було дуже багато публікацій щодо цього. І загальна думка японських аналітиків (і не лише їхніх, бо тут друкується думка багатьох американців та європейців), в Сінгапурі є потужні аналітичні центри, що швидше за все Путін попередив Сі Цзіньпіна, бо не хотів його підставити. І він йому сказав: три дні і все закінчиться. Коли цього не сталося, для Китаю це був дзвіночок, що Путін не контролює ситуацію настільки, наскільки він обіцяв.
Другий фактор, яким у Китаї дуже стурбовані, – це зброя, яку Росія продала Китаю, в тому числі літаки. Як з’ясувалося, їхні “фантастичні” Су-35 можна збити за допомогою переносного ЗРК Stinger. Для Китаю це був шок. Бо їм розповідали, що це супер техніка, шалених грошей коштує. Тобто, Китай усвідомлює, що Путін, коли говорив із Сі Цзіньпіном, швидше за все перебував під впливом свого оточення, яке сказало: стільки-то “консервів” надіслано до України, що Україна слаба, що є критика влади, що є підстави вважати, щойно колони довжиною 70 км з’являться поблизу Києва, то він впаде.
Тому, думаю, в Китаї відчули, що Путін дуже сильно помилявся. І слава Богу. Україна показала свою силу. Інша справа, що різко міняти політику Пекін не буде. Але я думаю, і ця думка ґрунтується на тих аргументах, які я читав, дуже багато було публікацій на цю тему, що швидше за все Путін цим підставив Сі Цзіньпіна.
– Якби Путіну вдався його бліцкриг, Китай би почав військову інтервенцію на Тайвань?
– Ні. І я не думаю, що ці речі пов’язані безпосередньо. Інша справа, що це б збільшило ймовірність, що Китай би розглядав силовий сценарій. Тайвань дуже добре озброєний. І це буде серйозний конфлікт. США однозначно попередили, що вони втручатимуться у конфлікт, як і Японія та деякі інші країни регіону. Може це прозвучить трохи не науково, але Росія своєю агресією збільшила загальне розуміння в світі, що агресія можлива, і багато країн почали розглядати такий сценарій. Ну чого Північна Корея визнала “ДНР”/”ЛНР”? Чого цього року вона почала стріляти в бік Японії безпрецедентну кількість ракет? Навіщо Росія і Китай стали проводити частіше військові навчання навколо Японії?
Тому, я думаю, що ця загальна агресивність збільшилася. І це погано. Але перш ніж йти на Тайвань, Китаю треба вирішити, що робити з виробництвом чіпів, бо воно сконцентровано на Тайвані. І треба розуміти, що Тайвань буде оборонятися, і йому будуть допомагати. Навіщо це сьогодні треба Китаю? Вони будуть цілком задоволені чинною політикою. Тому, думаю, зараз Китай сконцентрується саме на цьому, бо там з економікою теж все не дуже добре. Їм треба зараз виходити з цієї ковідної кризи. І Сі Цзіньпіну зараз перед виборами абсолютно не потрібен конфлікт, який може завдати шкоди його іміджу.
– Підсумовуючи нашу розмову, повертаючись до слів Байдена про вирішальну битву між демократіями та автократіями, зрозуміло, що вона розгортається саме на полі бою у війні Росії проти України. Хто виграє? Ми бачимо, що проти Росії запроваджена безпрецедентна кількість санкцій. Але автократії виявляють неабияку живучість. Розуміючи все це, санкції ж подіють рано чи пізно, Путін готовий до переговорів?
– Я не думаю, що з ним можна вести переговори. Моя особиста думка: коли говорять про переговори, то мають на увазі інше керівництво Росії. Те, що ми переможемо, в цьому не може бути жодного сумніву. Росія – це остання агресивна імперія. Останні заяви Шойгу (міністра оборони РФ – ред.)… Чи вони наркотики вживають, чи що? Заявити на весь світ, що зараз буде Радянський Союз? Ну, ви серйозно? Який СРСР? Він вже один раз зник. Ви вважаєте, що можна оживити труп? Тепер зрозуміло, чому “Z” (який Росія намалювала на всій своїй військовій техніці, яку відправляє на війну проти України – ред.). Це зомбі. Вони намагаються відродити знову якусь померлу істоту. Це абсолютна ахінєя. І це свідчить про те, що у них немає жодного інтелектуального потенціалу, вони нічого не пропонують. Ось де голка, на кінці якої їхня смерть. І це навіть не санкції. Це те, що вони нічого не пропонують.
Вони не можуть запропонувати жодну модель, серйозний розвиток. Все, що вони говорять, – це минуле. І вони тягнуть всіх у цю воронку, засмокчуючи туди країни. Білорусь засмоктали. Намагаються туди втягнути Китай, Північну Корею, Іран. Настане момент, коли країни схаменуться. Ті країни, які можуть їм протистояти, скажуть: ні, чекайте, куди, ми йдемо назад. І це є проблема Росії.
Те, що ми переможемо, – це абсолютно. Я дуже вірю і в нашу політичну силу, і в силу ЗСУ. Те, що відбувається, дуже боляче. Ці кляті ракети без кінця. Але, я думаю, що є план, і він ґрунтується не лише на наших розробках, а й на підтримці наших союзників. І всі разом ми маємо покласти цьому край. Росія, як така імперія, має перестати існувати. Вони мають змінитися. Хай вони мають свою Москву. Але це має бути нормальна країна. Це не може продовжуватися. Вони ж не тільки нас зневажають. Ви б лише почули, якими вони останніми словами японців обзивають. Весь світ для них – це просто якісь недоумки, нижчі раси, лише є одна “велика” Росія, остаточна і безповоротна цивілізація. Але це не демократичний світ. Тому майбутнє безумовно буде за нами. Питання часу й мінімізації людських жертв і втрат. Все інше ми відбудуємо.
