Лара прокинулася у холодному поту – це ж треба такому наснитися! Чого б це раптом жінка з довгим білим волоссям просить її передати послання Лесі? Вона ж з нею ніколи особливо не дружила.
Від Маринки вона дізналася, що Леська познайомилася з хорошим хлопцем Віктором. Через рік одружилися. Звичайно, Лару на весілля ніхто не запрошував. Маринка ж була старшою дружкою, тому по приїзді в деталях описала, як усе було розкішно і стильно.
Вітька виявився досить заможним. Привезла і фото. Тоді-то на них Лара єдиний раз і побачила Лесьчиного судженого: весь такий набундючений, солідний, видно, що дуже любить себе. Зо два роки Лара слухала розповіді співмешканки про те, як Леська хоче завагітніти і ніяк не може, як її благовірний возить по дорогих курортах… Якось увечері Маринка радісно повідомила, що подруга нарешті чекає дитину. Лара щиро за неї пораділа, дівчата навіть пляшку вина з цієї нагоди розпили.
***
А потім сталося непередбачуване: протягом перших чотирьох місяців Леся декілька разів лежала на збереженні. З майбутньою мамою коїлося щось дивне: у лікарні все було ніби гаразд. Як тільки приїжджала додому – починало щось крутити, дитя ніби намагалося вискочити з материнського тіла. На п’ятому місяці повідомили, що у Лесі буде хлопчик, і тут же ошелешили: дитинка надзвичайно хвора, найліпший варіант – викликати штучні пологи.
– І ти уявляєш, цей її козел Вітька сказав, щоб вона лягала на операцію, навіть не здавши повторно аналізи! Каже: «Немає чого плодити інвалідів!» Це ж треба додуматися! – обурювалася Маринка за вечірнім чаєм. Наступного ранку вона мала їхати до Леськи. Лара поспівчувала колишній одногрупниці і лягла спати. І от уві сні до неї прийшла дуже вродлива жінка років тридцяти з довгим білим волоссям і попросила передати Лесі, що у неї 16 квітня народиться цілком здорова дівчинка. Але щоб дитя з’явилося на світ, Леся має піти від чоловіка, бо у того є коханка, яка наводить на законну жінку порчу. З Вітькою вона не буде щаслива. Сказавши це, незнайомка почала зникати в тумані, а Лара прокинулась і решту ночі пролежала без сну. А щойно почула, що Маринка встала, тут же розповіла їй про сон. Та лише усміхнулася: лікарі сказали, що буде хлопчик, а УЗІ не обманює.
***
Минув тиждень. Дивний сон ніяк не йшов Ларі з голови. Та незабаром повернулася Маринка і сказала, що у Лесі все добре. Повторні аналізи показали, що дитина здорова, а лікарі знову підтвердили: у неї буде хлопчик.
– Так що забудь про свій сон, – посміялася Маринка.
Через чотири дні дівчат розбудив нічний дзвінок. Леся плакала у слухавку: знову викликала «швидку» – загроза викидня.
– Лікарі сказали, що тепер до самих пологів валятимусь у лікарні, – бідкалася молода жінка.
А ще через місяць Маринка прийшла додому у якійсь задумі:
– Лесьці зробили чергове УЗІ. Сказали, що помилилися і вона народить дівчинку.
Лару мов струмом вдарило. Вона згадала, як та жінка уві сні просила передати Лесі послання, і хоч їй не хотілося, все ж зателефонувала Лесьці.
Розпитавши її про здоров’я, поволі перейшла до головного.
У слухавці ледь було чутно, як Леся дихає. Але як тільки Лара заїкнулася, що її Вітька має іншу, гнівно обірвала:
– Та як ти смієш казати, щоб я покинула чоловіка? Заздриш, бо сама не маєш нікого? Мені Маринка розповідала про тебе…
Далі Лара слухати нічого не захотіла і поклала слухавку. Подрузі сказала, що більше навіть чути не хоче про Леську.
Два місяці у їхній квартирі не згадували це ім’я. Аж раптом 13 квітня пізно увечері пролунав дзвінок: Вітька повідомив, що у жінки почалися пологи.
– Їй же ставили термін на 25 число… – пробубоніла Маринка. Наступного дня вона зібрала речі і подалася до Леськи.
Приїхала через тиждень засмучена, виставила на стіл пляшку і почала розповідати:
– Пологи були дуже важкі. Два дні мучилася… Щоб дитя не було інвалідом, Леську прооперували. Малеча народилася у перші хвилини 16 квітня. Потім такі ускладнення почалися… Бідолашну дуже порізали…
І тут Лара знову згадала про свій сон: жінка ж казала, що дівчинка народиться 16 квітня.
Вітька покинув Лесю, як тільки ту виписали з пологового: сказав, що давно любить іншу. Відтоді життя жінки пішло наперекіс. Важкі пологи далися взнаки, тому змушена була часто лежати в лікарні. А доньку тим часом забирав Вітька. Якось після чергової виписки з лікарні він заявив, що не віддасть дівчинку.
– Яка ти мати? Ми з Настею зможемо їй дати набагато більше. Змирися, інакше через суд позбавлю тебе материнських прав… Знайду за що.
Захистити Леську було нікому. Своє горе почала топити у чарці. Маринка спочатку пробувала її підтримати, напоумити, але марно. За якийсь час подзвонив Лесьчин сусід і сказав, що її більше немає: поставила варити суп і заснула, а вода залила газ…
Лара теж поїхала на похорон. Лесю повезли на сільське кладовище, до матері. Лариса здригнулася, коли побачила на пам’ятнику її портрет: на ньому була та вродлива жінка з білим волоссям, яка приходила у її сон, щоб передати доньці послання.
