Історія Марти Мартиненко з Володимира-Волинського – ще одне свідчення того, що неможливе – можливо! Це диво, яке сталося у реанімаційній палаті.
- джерело.
Коли лікарі у боротьбі за дитяче життя уже випробували все й порадили батькам лише надіятися на Бога, саме молитва допомогла. І дівчинка, яка вісім днів не їла і котру вже… соборували, чекаючи найгіршого, піднялася з постелі!
Через апендицит почали відмовляти нирки
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
«Моя найдорожча», – так люблячий тато, цілуючи свою красуню Марту у маківку, повторює не раз. Згадуючи ті пережиті миті неймовірної тривоги, не лукавить: враз життя їхньої родини поділилося на «до» і «після». Добре розуміє, що донечку міг втратити. І щодня підносить за її зцілення хвалу до Бога.
Віктор Мартиненко – священник. До нього не раз підходять парафіяни з різними життєвими бідами. Кожному старається дати добру пораду, підтримати, щоб людина не впала духом. Коли ж у лікарню потрапила його найстарша донька, допомога потрібна була йому.
– Мартуся не раз скаржилася на животик. Ми робили різні обстеження, здавали аналізи, але діагноз довго не могли встановити. Це не вина лікарів, бо, як виявилося потім, апендицит був атиповий, – згадує отець Віктор.
Апендикс лопнув, почалося запалення очеревини… Дитину негайно поклали на операційний стіл. Ніби все минуло вдало. Але коли найстрашніше, здавалося, було вже позаду, у Марти почали відмовляти нирки, організм не міг впоратися з лікуванням.
– Що все дуже серйозно, я зрозумів тоді, коли лікар покликав мене у свій кабінет, а там сиділо ще четверо його колег. Вони дивились один на одного: хто ж має повідомити мені про стан донечки, – згадує священник. – І слова, які я почув від них, були такі: «Моліться Богові».
Усе інше уже не діяло. Марта восьмий день нічого не їла й марніла просто на очах. Тіло втомилося боротися. Зважаючи на важкість стану дитини, батьки прийняли рішення провести соборування – таїнство, коли звертаються до Бога з проханням про прощення усіх гріхів недужого…
Марта геть зблідла. Під дверима реанімації, захлинаючись сльозами, від горя мліла мама Надія. Підтримував дружину, як міг, отець Віктор, хоч самому було ой-як нелегко. У якусь мить він відчув, що слід попросити помочі у тих, кому сам не раз допомагав – своїх друзів. І до кожного звернувся з єдиним проханням – про молитву.
– І православні, і католики, і протестанти, і мусульмани – у мене є друзі різного віросповідання. Але вони об’єдналися у добрих помислах для моєї дитини, – згадує отець Віктор. – А коли я дізнався, що мій товариш, з яким ми разом вчилися, Михаїл Аніщенко (архієрей Константинопольської церкви, екзарх київської Ставропігії – Андріївської церкви – авт.) – на Фанарі, зі сльозами звернувся до нього, аби попросив Вселенського патріарха Варфоломія про благословення для Мартусі. І він не відмовив.
Та літургія, під час якої Його Всесвятість вділив час і на молитву за волинську дівчинку, тривала близько години. Раптом у коридорі почувся голос медсестри: «Біжіть, біжіть швиденько в реанімацію». У батька в душі усе похололо. Але, відчинивши двері, він не повірив своїм очам і вухам: на ліжечку сиділа Мартуся, наче прокинулася від сну, – рум’яна, весела і щебетала: «Де ви так довго ходите? Я ж вас чекаю. Ви просили, щоб я жила – я живу!»
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
Відтоді дівчинка пішла на поправку.
На милицях підіймалася сходами Андріївської церкви
Коли за деякий час екзарх Михаїл Аніщенко знову поїхав з візитом у Стамбул, патріарх Варфоломій поцікавився, як здоров’я Мартусі. Почувши, що з нею все добре, зрадів. І передав їй та молодшим братику та сестричці гарні гостинці, серед яких – цукерки та свій портрет з автографом. Він висить у дитячій кімнаті над письмовим столом, за яким школярики виконують домашні завдання.
Минуло три роки. Про давню пригоду Марта вже й не згадувала. Аж почула, що патріарх Варфоломій їде в Україну.
– Тату, я хочу його побачити і сказати «Дякую!», – благала. Хоч сама знову була після операції й на милицях через невдале падіння.
Дорога до Києва для неї була нелегка, та усю втому як рукою зняла усмішка патріарха. Аби потрапити до нього на аудієнцію, дівчинка на милицях підіймалася сходами Андріївської церкви. Марта подарувала патріарху Варфоломію букет квітів зі словами вдячності. У відповідь знову отримала благословення.
Наталія КРАВЧУК
