Розповіла мені мама таку історію…
- джерело.
Жила вона в невеликому селі, де переважно залишилися пенсіонери як вона, а з молоді – в основному, п’ють. Мені здається там живе від сили чоловік 100-200. Коли я була підлітком, уже тоді село вся розвалювалjся.
Колгосп розорили, хлібопекарню закрили. Вже нічого не залишилося, чого говорити про нинішній час. Робочих місць там просто немає. Два магазина продуктових на все село і все.
Школа в райцентрі, кожен день приходить звідти шкільний автобус за дітьми. Лікарня теж у райцентрі. Сподіваюся, ви зрозуміли, забутого села.
Ну а раз село, всі знають один одного, плітки і новини розлітаються в мить.
Є там одна сім’я: попивають іноді і чоловік і дружина, і як і личить таким – плодяться як кролики. Коли у Леськи було вже три сина, вона все бігала і всім говорила:
– Ой, буду нapoджувати, поки дівчинку не нapoджу. Хочу дівчину.
Те, що живуть вони на одні допомогу від держави – це окрема тема. Діти завжди в лахмітті, звичайно, нічого путнього не бачать, та й самі по розвитку відстають.
Ну, і, бачать в селі, знову череватим – четвертим. Пузо велике вже:
– Ну, що, дівчинка?
– Ні, пацан знову, кажуть лікарі. Ну, нічого, дав Бог зайчика, як то кажуть. За п’ятим сходжу, може пощастить.
Минув час – живота немає, ну все значить нapoдила, а дитину-то і не видно четвертого. І сама на люди не показувалася довго. Потім і з’ясувалося, що кинула вона його в пoлoгoвому будинку. Написала відмовну.
– Ми вирішили з Женькою, що вистачить нам дітей, раз з дівчинкою не вийшло. Та й лікарі сказали не здоровий він, говорили треба якийсь препарат купувати, їхати в край лікувати, а звідки у мене гроші?
І куди я поїду? Довелося відмовитися.
Це говорила вона своїй «подрузі» по секрету, яка на все село потім роздзвонила.
Але і на цьому ще не все. Тепер, вся сіль історії … Зараз Світлана знову пузо вже велике, але кого вона чекає, і що буде з п’ятою дитиною – ніхто поки не знає.
Мабуть, після того як все село її засуджувала пів року за той вчинок, вирішила по менше язиком молоти.
