«Німці здивовані освітою наших дітей». Як живуть і навчаються в Німеччині українські школярі, які залишили домівку через війну


Протягом тижня — німецька школа, а по суботах — українська: НВ розповідає про життя юних співвітчизників, які разом із батьками втекли від війни у Гамбург.

Коли в березні 2022 року киянка Олена Буруль зі своїми двома дочками 8-річною Мартою та 13-річною Поліною втекла від війни в Україні до німецького Гамбургу, то зіткнулася із проблемою: під рукою не виявилося жодної української книжки.

Пише - джерело.

«Я переживала, що Марта забуде, як читати рідною мовою», — згадує Буруль. Проте рішення швидко знайшлося: киянка натрапила на оголошення української суботньої школи, що запрошувала усіх дітей із родин біженців безкоштовно відвідувати заняття. Так Марта та Поліна отримали доступ не лише до книжок, але й до живого україномовного спілкування та навчання.

На сьогодні таких як вони українців, які вимушено залишили батьківщину і знайшли притулок у Німеччині, близько 800 тис. Майже третина з них — неповнолітні віком до 14 років. І хоч всі діти шкільного віку відвідують місцеві навчальні заклади, саме суботня школа для дітей із родин біженців стала можливістю підтримувати звʼязок із рідною культурою та хоча б частково наганяти пропущені шматки зі шкільної програми, підкреслює Буруль.

Так, зараз її дівчата на канікулах, що почалися у Гамбурзі 7 липня, за парти вони повернуться 18 серпня, а тим часом відвідують українську суботню школу. Цей заклад 21 рік тому заснувало подружжя вихідців із Івано-Франківщини Ольга та Ростислав Сукенники, які у 2001-му приїхали до Гамбурга на навчання та вирішили залишитися. Тепер вони працюють у сфері освіти для дорослих, а вихідні присвячують суботній школі та іншим громадським ініціативам із просування інтересів українства в Німеччині. Від початку війни роботи у подружжя побільшало, адже після 24 лютого кількість вихованців їхнього закладу зросла вчетверо: з 70 до понад 300.

«Ми створювали школу для дітей, які були народжені в Україні та переїхали з батьками до Німеччини, — розповідає історію свого проєкту Ростислав Сукенник. — Хотіли залишити їм можливість розмовляти українською, щоб вони, наприклад, відвідуючи Україну, могли спілкуватися зі своїми бабусями й дідусями».

Читайте також:


Залишити коментар: