За усталеною в Україні традицією до їх фінансування долучаються батьки. Чи потребують школи батьківських коштів і як мають контролюватись благодійні внески?
Нерідко збір коштів для школи перетворює колектив мам і тат на два протиборчі табори – прихильників та противників “здавання грошей”. Чи дійсно школа потребує батьківської допомоги і як їй можна фінансово допомагати на законних засадах?
Напередодні навчального року Міністерство освіти і науки (МОН) зазвичай поширює листа до керівників шкіл та місцевих управлінь освіти.
В ньому йдеться “про права дітей на безоплатне здобуття повної загальної середньої освіти”, про порушення яких МОН “отримує інформацію”. Порушення – це коли батьків змушують закуповувати для шкіл “навчальні матеріали”.
“Відповідно до ч. 1 ст. 4 закону “Про освіту” держава забезпечує безоплатність повної загальної середньої освіти, гарантує безоплатне забезпечення підручниками (у тому числі електронними) всіх здобувачів освіти та педагогічних працівників”, – роз’яснює МОН.
Це положення 21 листопада 2002 року підтверджує рішення Конституційного Суду. Жоден нормативно-правовий акт в Україні не передбачає і не може передбачати можливість впровадження у державних чи комунальних закладах загальної середньої освіти програми за умови обов’язкового придбання за кошти батьків відповідних робочих зошитів, підручників чи інших матеріалів.
Отже, будь-які форми тиску на батьків щодо сплати ними будь-яких коштів чи їх примушування до придбання робочих зошитів, підручників, посібників, хрестоматій, телевізорів, комп’ютерної техніки, проведення ремонтів у класах “є прямим порушенням положень Конституції та законів України, та є неприпустимим”.
Як фінансується шкільна освіта в Україні?
Як розповіли у МОН, функції засновника шкіл виконують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування на ввіреній їм території.
За їх кошти фінансуються утримання шкіл. Зокрема, міська/районна/обласна рада має дбати про своєчасне проведення ремонту, зарплату непедагогічним працівникам тощо.
В той же час, МОН проводить розподіл освітньої субвенції, яка спрямовується на оплату праці педагогів.
В минулому році для реформи Нової української школи (НУШ) уряд надав місцевим органам понад 1 млрд грн. Ці гроші спрямовувались на закупівлю дидактичних матеріалів (на 40%) , на закупівлю меблів (40%), комп’ютерного обладнання (20%).
Субвенція надавалась на співфінансуванні від державного та місцевих бюджетів у співвідношенні 70/30 – для шкіл в містах обласного значення; 90/10 – для шкіл в районах та ОТГ; 95/5 – для шкіл в гірській місцевості та на лінії зіткнення.
Наскільки достатнім є централізоване фінансування закладів освіти?
Як показує практика, освітня субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам з року в рік освоюється лише частково.
Залишки на рахунках місцевих бюджетів освітньої субвенції за 2017 рік станом на 1 січня 2018 року склали більше 2,1 млрд грн. Це не завадило в 2018 році збільшити бюджети регіонів на освіту.
Наприклад, у 2018 році бюджет столиці на “освіту” зріс на 2,7 млрд грн або на 25,8%, від того, що було використано в 2017-му.
“Цього року на створення нового освітнього простору держава виділила 53,3 млн грн, міська влада – більше 150 млн грн, що в 6,5 разів більше ніж передбачено постановою КМУ”, – повідомила заступник директора департаменту освіти і науки Київської міської державної адміністрації (КМДА) Тетяна Шкурова.
За її словами, у 2018 році розрахункова вартість утримання одного учня у закладі загальної середньої освіти в Києві на рік становила майже 22 000 грн.
В минулому році, за місяць до початку учбового року, освітяни використали менше половини субвенції. Залишок становив 614,4 млн грн.
Наприклад, згідно ласта Державної казначейської служби на запит співголови громадської організації “КМО Батьки SOS” Олени Бондаренко від 22 серпня 2018 року, залишок субвенції НУШ, виділеної місту Києву станом на 1 серпня, складав 43,5 млн грн.
Чому фінансування шкільної освіти лишилось невикористаним?
За словами директора школи №148 в м. Києві Сергія Горбачова, після децентралізації ще не всі місцеві чиновники навчилися проводити великі закупівлі.
Інколи заробляють на “освітніх” грошах, відкриваючи депозити: “Пишуть, кошти не можемо витратити, немає потреби, гроші лишаються у власності місцевої громади”.
“Безалаберність, невміння працювати і та настанова, що батьки усе всім і так куплять, – каже співголова ГО “КМО Батьки SOS” Олена Бондаренко, – Немає грошей вже неактуальний аргумент. Але стримують зміни в системі освіти існуюча настанова серед профільних чиновників та шкільних адміністрацій: треба більше працювати з батьками, вони ж для своїх дітей роблять. Не треба робити чужої роботи. Поки батьки носять в школу гроші і гризуть одне одному горло, змін не буде. Вони розвалюють шкільні кабінети, міняють меблі”.
Бондаренко пригадує випадок у школі м. Васильків на Київщині, де пару років тому обвалилась стіна. Батьки щороку проводили косметичний ремонт, підмащували стіни, тому інженерна група проґавила процес руйнування фундаменту.
Вона пригадує також найняту батьками бригаду ремонтників, які натягували стелю у дитячому садочку Вінницької області, використовуючи газовий балон. В результаті сталась пожежа.
“Батьки не мають права займатись ремонтами. Навіщо тоді служби існують, наприклад, санепідемстанція, яка слідкує, щоб у закладі не фарбували фарбою для зовнішніх робіт? Це все одно, що я прийду в мерію і почну там фарбувати стіну, тому що мені інший колір подобається. Це комунальна власність”, – каже Бондаренко.
Як батьки на законних засадах можуть допомагати середній школі?
Сьогодні найпоширеніший вид допомоги – благодійні внески в спеціально організовані благодійні фонди (БФ).
Проте школа за законом не може бути засновником такого фонду. А тому не може контролювати його роботу чи нести за неї відповідальність.
“Діяльність благодійних фондів регламентується законом “Про благодійництво та благодійні організації” та не відноситься до компетенції департаменту освіти і науки”, – розповіли у профільному департаменті КМДА.
3 жовтня 2017 року департамент видав наказ, яким заборонив працівникам закладів освіти збирати на території шкіл готівкові кошти .
Проте згідно чт. 3 ст. 30 закону “Про освіту”, заклади та їх засновники зобов’язані оприлюднювати на своїх веб-сайтах кошторис і фінансовий звіт про надходження та використання грошей, в тому числі інформацію про товари, роботи і послуги, отримані як благодійна допомога.
Проте чітких вимог до фінансової звітності шкіл не існує. Бондаренко згадує, що у одній столичній школі за три місяці діяльності виявилась різниця в 100 000 грн між тим, що опублікував їх БФ і батьківською звітністю.
Вона згадала три випадки у столиці, коли благодійні фонди взагалі зникали разом з батьківськими грошима, лишаючи борги за шкільну охорону.
В таких випадках поліція безсила: “Ви благодійники, ви довірили кошти”. За словами Бондаренко, кримінальних справ немає. Одночасно є люди у райадміністраціях, які очолюють 20 фондів при школах.
Ще у далекому 2000 році Кабінет міністрів затвердив постанову 1222 , яка передбачає, що благодійні внески мають поступати на спецрахунок школи в районному управлінні освіти.
Тоді ж зобов`язали всі заклади відкривати такі рахунки. Була введена відповідальність адміністрації школи за отримані таким чином благодійні кошти. Як і бюджетні, вони мають витрачатися лише за призначенням, що вказав благодійник.
