Літній вечір пронизав гучний скрегіт гальм. За мить почувся глухий удар. Ще секунда – і село здригнулося від крику:
Якийсь чоловік вибіг зі свого подвір’я і навколішки впав біля залитої кров’ю дівчинки. Він слізьми вмивав її личко, благав відкрити очі. Та донечка не рухалася.
Іномарка злетіла з дороги на дитину
Даринка любила бавитися ляльками на лавочці, що за парканом хати. До дороги звідти метрів зо п’ять. Та лиха сила викинула з траси авто просто на дитя.
Батько ридав над донечкою, тулячи до грудей її побиту голівку. І горю його не було меж.
– Мам, що робити? Я дитину збив, – запинаючись, говорив юнак, що сидів за кермом машини-вбивці.
По його мові було зрозуміло, що хлопець добряче напідпитку.
– Здається, на смерть, – відповів він після короткої мовчанки, і одразу зачинився зсередини, як йому порадили.
І справді, якби поліція не приїхала так швидко, натовп, що зібрався біля місця трагедії, роздер би водія. Люди вже розгойдували іномарку і мало не перекинули її. Та почули сирени – то мчали правоохоронці – і відійшли убік. Лише тоді хлопець відкрився. І перше, що запитав у поліціянтів:
– Мама вам дзвонила?
Він спробував сам вийти з машини. Однак ноги не слухалися. Хлопець був такий п’яний, що аж падав. Тож двоє мусили його підводити і сунути до поліцейської машини. Ще один намагався вгамувати натовп. А звідти лунало:
– Мерзота! Мажор! Покидьок!
– Тварюка! Я ж просила п’яним не сідати за кермо! – вдаривши по обличчю Арсена, кричала мати. – В тюрму хочеш? То на раз-два камеру тобі підберуть.
– Не хочу… Я там не виживу. Мені ж тільки вісімнадцять, – трохи протверезівши й мало не плачучи, жалів себе син. – Ти ж щось придумаєш, правда?
– Правда! – кричала жінка. – Тож не дам тобі за ґратами гнити.
Життя оцінила у десять тисяч доларів
Батько Даринки не здивувався, коли біля його хати зупинився крутий джип. Розумів – це приїхали залагоджувати «справу». Дружина саме нарізала все на поминальний обід, бо ж то була неділя, по донечці, хоч тільки вчора поховали, робили «дев’ятий день». Вона кинулася до дверей з ножем, яким щойно кришила капусту. Та чоловік її зупинив:
– Я сам.
– Ви Віктор? Я мама Арсена, – відкривши двері, сказала незнайомка. – Це мій адвокат. Як мама, прошу у вас не калічити моєму синові життя. І взамін пропоную вам десять тисяч доларів.
Батько Даринки опустив очі.
– Життя вашого сина… – пробурмотів він. – А життя нашої дочки? То у стільки ви його оцінили?..
– Візьміть гроші, прошу вас. Ми оплатимо пам’ятник дитині, по можливості ще допоможемо вам фінансово, – просила.
– Засуньте їх собі самі знаєте куди. А ваш мажор сяде, – промовив чоловік, гримнувши перед носом незнайомки дверима.
Село гуло: водія-убивцю визнали… неосудним! Мовляв, у нього виявили серйозні психічні порушення, тож має не в тюрмі сидіти, а лікуватися. Батько Даринки у відчаї поїхав до матері Арсена на роботу. Не робив там скандалу. Запитав лише одне:
– Думаєте, і в Бога відкупитеся?
Вона не надала тоді значення цим словам. Та дуже швидко про них згадала.
Нетверезого юнака зупинив міст
Минуло десь півроку після трагедії. Арсен і справді якийсь час лежав у лікарні. Та йому життя «під замком» швидко набридло. Хотілося до друзів, у нічні клуби. Мати була проти, аби так швидко повертався додому. Та він наполягав.
– Не можеш домовитися, щоб я не лежав? Чим тут краще за тюрму? – дорікав.
І мати знову все «порішала». В принципі, Арсен швидко повернувся до звичного для себе життя: молодіжні гулянки, випивка, азартні ігри. Єдине, що йому не повернули, – це ключі від авто. І хлопець вирішив без дозволу взяти із сумки ключі від маминого джипа.
Того дня був день її народження, тож вдома зібралося багато гостей. Мама замовила в ресторані меню та офіціантів, в будинку лунала жива музика. Бо ж звикли гуляти на широку ногу. Одним з перших її привітав Арсен. Коли син зник з поля зору, жінка, заклопотана приємними моментами, й не помітила. Лише коли гості стали роз’їжджатися, побачила, що у дворі немає її машини. Глянула в сумочку – зникли ключі.
– Ти що, дурню, коїш? – почувши у слухавці, яку підняв син, гучну клубну музику, питала мати. – Тобі однієї біди мало? Негайно викликай таксі, я машину завтра…
Та він не дав договорити речення – почулися короткі гудки.
Півночі жінка не могла собі знайти місця. Ходила по хаті з кутка в куток, від хвилювання стискала пальці. І раптом – дзвінок. Від страшного передчуття, здавалося, на мить зупинилося серце. Глянула на екран мобілки – дзвонив Арсен. Та по «алло» зрозуміла, що говорить не він. І коли почула, що знову сталася аварія, знепритомніла.
До тями жінку привів домашній песик. Вона швидко зібралася й поїхала на місце, яке вказали у поліції. До останнього сподівалася, що цього разу обійшлося без жертв. Та ні. Тільки тепер п’яний Арсен не чиєсь життя згубив, а своє – на швидкості врізався в опору моста. Не відкупила таки його мати у Бога…
