Катерині 52 роки, а вона за своє життя жодного разу на курорті не була. Але прихопило її по-жіночому, навесні в лікарні лежала, а влітку путівку дали, щоправда, не безкоштовну, – з частковою оплатою.
- джерело.
Увечері повідомила Віктору – чоловікові своєму – про поїздку в санаторій.
– Знаю я, навіщо ти туди їдеш, – вз’єрепенився чоловік, – я тобі набрид, погуляти від мене хочеш.
– Та ти в своєму розумі? Ти ж знаєш, яке у мене здоров’я, я підлікуватися їду.
– Ось-ось, як для мене – голова болить, як на курорт, – так можна; там тебе і підлікує який-небудь джигіт, вам же бабам на курортах тільки цього і треба. Теж мені, курортниця!
– Я в санаторій їду, а не на курорт, дурень ти.
– Один єдрень-пельмень, що санаторій, що курорт, – для баб там медом намазано.
– Слухай, чого ти мене даремно звинувачуєш? Якщо так сумніваєшся, поїхали зі мною, теж підлікуєшся, нерви геть у тебе розбовталися.
– Робити мені що нічого, – по курортам роз’їжджати?
– Ну, тоді припини на мене кричати, мені путівку дали, я лікуватися їду.
– Лікуй, – зі злістю сказав Віктор, – так швидко не скачи.
Катерина, почувши останню фразу, кинула збирати валізу, сіла на диван і заплакала. Чоловік зіпсував їй настрій на рівному місці.
У санаторій вона все-таки поїхала. Чоловік з незадоволеним обличчям проводив на поїзд, всю дорогу бурчав, наставляв, щоб з мужиками там не крутила, вечорами нікуди не ходила. Катерина, щоб не посваритися з Віктором остаточно, погоджувалася на все, що він скаже. «Може, правда, заревнував мене чоловік, любить мене, переживає, ось і несе всяку нісенітницю», – думала вона.
Приїхавши на місце і заселившись, виявилася в номері з жінкою свого віку. Ірина – яскрава брюнетка – була жвавою бабонькою. Дізнавшись, що Катерина жодного разу не була в санаторії, взялася її вчити:
– На танці треба ходити обов’язково, – це теж своєрідна процедура, для тонусу і для настрою корисно. Та й з чоловіком там можна познайомитися.
– Що ти, які чоловіки? Я лікуватися приїхала по жіночій частині.
– Ха-ха-ха, тут і по жіночій і по чоловічій лікують, – зі сміхом сказала сусідка по кімнаті.
– Ні, ну, правда, я після опеpaції, мені б здоров’я підлікувати. Та й які можуть бути каверзи, якщо заміжня я і чоловік у мене ревнивий.
– Я теж заміжня, ось приїхала від чоловіка сюди відпочити. Набрид, весь рік пику його перед собою бачу. А тут такі чоловіки зустрічаються, – Ірина мрійливо зітхнула, – я перший тиждень з Юрою дружила, але у нього путівка закінчилася, – він додому поїхав. А тепер ось з Олександром познайомилася, ходимо разом водичку пити, по алеях прогулюється. Так що і ти давай знайомся з ким-небудь і отримуй всі тридцять три задоволення відпочинку.
– Ой, ні, – занепокоїлася Катерина, – це не для мене, мені б підлікуватися, а знайомитися мені ні з ким не треба.
– Ну, як знаєш, – сказала Ірина, – а взагалі, даремно поводишся, як затворница.
Катерина довго осмислювали «інструкцію» від Ірини. Вона зі стpaхом думала про те, що чоловік як у воду дивився, коли говорив про зради на курорті. «Як відчував, хоч і не їздив ніколи в санаторій», – думала вона.
Катерина вирішила виконувати всі рекомендації лікаря і ходити на процедури, і навіть думки не допускала про знайомства з чоловіками. Її сусідка по кімнаті, навпаки, весело проводила час вечорами.
Найбільше Катерині подобалося, що не треба готувати, посуд мити.
– Мені подобається, – говорила вона сусідці по кімнаті, – що від домашніх справ тут можна відпочити, біля плити не стояти.
– Так, в цьому плані санаторій для жінки – просто рай, – погоджувалася Ірина. Будь моя воля, указ би випустила, щоб кожна жінка хоча б раз на рік в санаторії відпочивала. І щоб це було обов’язково для всіх жінок. І щоб безкоштовно.
– Ну, це ти вже схопила! – розсміялася Катерина.
– А що? Хоч помріяти! Хоча, в нашій країні цього велика частина жінок заслуговує.
Катерина майже щодня дзвонила додому і звітувала перед чоловіком, як тут все проходить. Віктор невдоволено відповідав, бурчав на дружину, зачіпав її образливими слівцями, але Катерина терпляче відповідала: – Не переживай, нікуди не ходжу, ні на кого не дивлюся.
Так пролетіли два тижні. Катя, набравши сувенірів та подарунків чоловікові, дочкі, зятю, онукові і колегам по роботі, поїхала додому. Але перед від’їздом Віктор знову довів її своїми ревнощами до сліз і вона не встигла сказати, коли точно приїжджає. Та й він похапцем не уточнив.
– Та пішов ти, – відключивши телефон, подумала Катерина, – всю кpoв звepнув своїми підозрами, – хай не зустрічає, на таксі приїду.
Так вона і зробила. Раненько вранці таксі підкотило до під’їзду. Катерина закотила валізу в ліфт і піднялася на сьомий поверх; відкрила двері своїм ключем: «спить, мабуть, як кінь, – подумала вона».
Віктор і справді спав міцним сном. Але не один. Поруч з ним, в їх ліжку, солодко сопіла жінка років сорока, рудоволоса і худюща.
Катерині захотілося скоріше стерти цю картину перед очима: сплячого чоловіка в обнімку з чужою бабою. Ось так ось узяти і змити все, наче й не було. Вона схопила ковдру і зірвала її. Парочка прокинулася. Обоє сонні дивилися на господиню.
– А ти чого, вже приїхала? – запитав спросоння Віктор. Його подружка сповзла з ліжка і по стінці вислизнула із спальні.
Катерині було не до коханки, – вона кинулася з кулаками на чоловіка. Той відкинув її і, остаточно прокинувшись, став кричати, що невідомо чим вона займалася на курорті.
– Свoлoта ти остання, – сказала, як видихнула, Катерина, – ти знав яке у мене здоров’я і з самого початку знав, що їду я лікуватися, але прикинувся ревнивим.
Чоловік мовчки вийшов зі спальні, Катерина з ненавистю зірвала з ліжка постільнy разом з ковдрою і подушками, зав’язала все у вузол і викинула з балкона.
– Дypа чи що? Чого людей смішиш?! – закричав Віктор.
– Ще одне слово і ти полетиш слідом за цією брудною білизною. Спати і взагалі жити з тобою під одним дахом я не буду. З’їжджай звідси. Розлучаємося ми. І ліжко це забирай, на якому ти з нею перекидався.
Потім були вмовляння, обіцянки, Віктор навіть дочку підключив до своєї сімейнії драми: просив, щоб умовила матір не розлучатися.
– Навіть не мрій, – відповіла вона чоловікові, – все одно з тобою розлучуся. І запам’ятай: на курорт я тепер буду їздити щороку. Я тепер неодружена. А ти йди до своєї рудої, – нехай вона тобі пельмені ліпить.
Віктор лише здивовано кліпав очима і розумів, що переборщив зі своїми ревнощами і що допустив помилку, коли привів свою знайому додому. І ще лаяв себе за те, що не уточнив дату приїзду дружини. Але тепер вже нічого не виправиш: як то кажуть, пішов за розкладом поїзд, за пасажирами на повертається. Ось і потяг Віктора пішов, схоже, назавжди.
