32-річний іванофранківець Назар Безанюк знає, як підкорити серце американської жінки. І довів це на ділі. Пара уже шість років насолоджується сімейним життям у Нью-Йорку. Тепер Назар точно знає, що американців американського походження не існує, місцева леді нізащо не приготує канапку своєму благовірному, а українців тут поважають за розум і працьовитість.
- джерело.
В Нью-Йорку не треба асимілюватися
«Хлопці, мрієте одружитися з американкою? Вчіть англійську! – сміється 32-річний іванофранківець Назар Безанюк. – А взагалі американки люблять впевнених чоловіків. І головне – щоб уміли розсмішити», пише ГК.
Назар ніколи не мріяв про одруження з американкою, просто так вирішила доля. З Шенон вони познайомилися 14 років тому, коли хлопець ще студентом поїхав трохи попрацювати у США. Закохалися, довго зустрічалися і ось шість років тому нарешті одружилися.
Спершу батьки дівчини, як справжні юристи, трохи скептично ставилися до цих стосунків. Говорили: «Час покаже». Тому обоє зустрічалися аж чотири роки. «Її батьки хотіли бути впевненими, – каже Назар. – Але і я теж хотів бути впевненим у виборі дружини».
Батьки хлопця взагалі не вірили в одруження, були переконані, що син укотре вигадав новий жарт.
Зараз пара живе у Нью-Йорку. Шенон працює у сфері телевиробництва, а Назар надає рекламно-презентаційні послуги для різних продуктів.
Хлопець каже, що Нью-Йорк – особливе місто, воно абсолютно інакше, ніж усі решта у США. Можна навіть кордон провести. Тому Нью-Йорк такий популярний у туристичному плані навіть для самих американців. Тут сконцентровані усі нації світу. Усі! У цьому місті завжди можна знайти людину, яка розмовляє потрібною тобі мовою. На вулицях вивіски різними мовами розташовані поруч одна з одною: китайською, українською, російською, на івриті… І нема перекладу. В інших американських містах таке б не пройшло. Там треба асимілюватися.
Єдине, що Назара дратує в Нью-Йорку – те, що там дуже багато сміття. Воно повсюди. Людина може пити сік і викинути порожній пакет просто на асфальт. До того ж, наприкінці дня працівники кожного закладу виносять своє сміття надвір і залишають. Йдеш вулицею і «милуєшся» нескінченними рядами переповнених сміттєвих пакетів.
Феміністки, які просять допомоги
Американські жінки значно більші феміністки, ніж панянки в Україні. За час стосунків із Шенон Назар дізнався купу речей, які для американок є неприпустимими, тоді як для українок це буденність. «Наприклад, якщо я лежатиму на дивані і попрошу дружину зробити мені канапку, – пояснює хлопець, – то вона, швидше за все, відмовить, сказавши: «Вставай і сам собі зроби. Я хіба в тебе наймалася?» І це буде промовлено не зі злості, просто вона все життя звикла вважати, що чоловік і жінка – рівні у всьому. Я ніколи за це не ображався на Шенон, бо вже до того мав досвід стосунків з американками».
Хатні обов’язки молода сім’я розділяє між собою за принципом… зросту. Назар прибирає там, де високо, а дружина – навпаки. «Жодних привілеїв комусь, – сміється франківець. – Якби я мешкав з якимось товаришем, ми би ділили побутові обов’язки так самісінько».
Щодо приготування їжі, Назар завжди чаклує над м’ясними стравами, а Шенон уміє дуже красиво нарізати, тому за нею салати.
Хоча, як наголошує хлопець, американський фемінізм має свої межі. Тамтешня жінка, звісно, може самотужки підійняти відро води, але якщо поруч чоловік, то вона не посоромиться попросити допомоги.
Майже всі американки працюють. Тому домогосподарки і няні – одна з найзатребуваніших професій. 90% всіх дітей виховуються саме таким чином. Через 10-12 тижнів після пологів жінки вертаються знову на роботу. Це якщо контракт дуже гарний, а здебільшого на декретну відпустку дають не більше двох тижнів. І американки не кидають роботу, бо кар’єра тут дуже важлива. Йдеться не так про високу зарплату, як про хорошу професійну позицію, яку не хочеться втрачати.
Американсько-українські стереотипи
Назар каже, що не можна загалом розповісти про менталітет американців, бо кожен із них відрізняється своїм корінням. Всі американці – діти емігрантів. Всі до одного. Хтось живе у США вже два покоління, а хтось аж п’ятнадцять.
Ось, наприклад, Шенон – ірландка за походженням, чотири покоління її родини живуть в Америці. Ще є мексиканці, італійці, німці, а також вихідці зі Східної Європи.
«Відкрию вам секрет: американців американського походження не існує, – сміється хлопець. – Хіба що індіанці». Американці з ірландським корінням – найспокійніші за темпераментом, полюбляють пити віскі. Ті, що мають італійське походження – дуже емоційні, активні, гучно говорять. Німці – педанти, мексиканці – веселі.
А ось про стереотипи американців стосовно українців Назар розповідає охоче.
Найчастіше жителі США переконані, що українці можуть і люблять пити багато алкоголю: «Куди б не зайшов, якщо дізнаються, що я з України, одразу кажуть: «О, ні! Я з тобою пити навіть не починаю». Але насправді я зазвичай пригублюю лише чарчину. Більше не можу і не хочу».
Також американці думають, що будь-який українець здатен дістати зброю. А з українськими жінками взагалі не особливо хочуть зв’язуватися, бо чомусь вважають, що ті істеричні й запальні – якщо з ними розлучитися, можуть зіпсувати все життя.
Попри це, кожен американець знає, що українці – розумні і роботящі. Що на будівництві можуть працювати і професори, і адвокати – бо треба грошей, які тяжко заробити вдома.
У свою сім’ю Назар приніс і трохи українського: картини, вишиванки, музику… У плейлисті цієї пари завжди змішаний репертуар – і американські пісні, і українські. «На жаль, найдужче Шенон чомусь сподобалася творчість Вєрки Сердючки, – сміється Назар. – Декотрі її пісні дружина навіть знає напам’ять».
Шенон була вражена
Раз на рік подружжя прилітає в Україну, до Назарових батьків. Перед своєю першою мандрівкою сюди Шенон дуже переживала, тоді якраз почалася війна на сході. Особливо боялася «Правого сектору», який в Америці вважають терористичною організацією.
На щастя, Шенон була приємно вражена. Івано-Франківськ їй запам’ятався гарною старовинною архітектурою, на вулицях чисто, у ресторанах чудові дизайн, меню і обслуговування. Тоді якраз були різдвяні свята, усі традиційні наїдки американській гості припали до смаку, окрім оселедця. Дівчині дуже не сподобався його запах, та й солі забагато.
А ось із вбранням трапився невеличкий казус. Перші кілька днів Шенон було ніяково гуляти вулицями Івано-Франківська. Річ у тім, що дівчина приїхала зі своїм повсякденним одягом, який вбирає в Америці, причому там вона вважається модницею. Та коли вона побачила місцевих дівчат, то геть розгубилася. Американка запитувала свого чоловіка: «А що, сьогодні якесь національне свято? Чому всі так вишукано одягнені, яскраво нафарбовані?..» Але то був звичайний робочий день. Коли Назар пояснив дружині особливості місцевого менталітету, Шенон поспішила до крамниці, аби поповнити гардероб і почуватися в цьому місті на рівних із франківчанками.
«Розумієте, американці взагалі не надають значення своєму одягу, – каже Назар. – Я вже звик до цього. Так, у мене є вбрання для спеціальних подій, але загалом я можу вийти надвір у непопрасованому одязі, іноді навіть із плямою. Ось бачите – на мені зараз футболка, на ній є невеличка дірочка… Ну і що? Всім байдуже».
В Україні статус значно важливіший, ніж у США. В Івано-Франківську відсоток фешенебельних машин до звичайних значно вищий, ніж у Нью-Йорку. А це одне з найбагатших міст Америки.
«А таких приватних будинків, яких я надивився в Франківську, не бачив, певно, ще ніде, – усміхається Назар. – Я був шокований. Це не хати, а замки. Як же господарі опалюють ті хороми?»
Мабуть, це добре
Оскільки Назар дуже юним поїхав до США, то Україна у нього асоціюється з безтурботним дитинством і веселими підлітковими роками. На відміну від його українських друзів, які не стомлюються розповідати про корупцію і низький рівень життя. «Тому, коли я приїжджаю додому, – продовжує хлопець, – я почуваюся дійсно щасливим, від щирого серця люблю Україну, бо так і не встиг стикнутися тут із суворими реаліями дорослого життя, коли самостійно треба було пробиватися. У цей час я вже пробивався в Америці. Тож мої спогади про Україну лише позитивні. Мабуть, це добре».
