У мене ніколи не було зі свекрухою теплих сімейних відносин. В цьому плані мені, ще до весілля і заміжжя — мої заміжні подруги розповідали про свої чудові відносини з свекрухами, але у мене, на жаль, все вийшло не так, і не пощастило мені так, як їм.
Свекруха моя — Інеса Омелянівна — було не особливо-то гостинною жінкою, тому ми з чоловіком з нею взагалі практично не контактували дуже рідко це було, свята, дні народження і так далі, були єдиним винятком.
Ну а коли ми жили у себе в квартирі, мені в принципі і не доставляло це якогось дискомфорту, так як — ну не спілкуємося з нею і не спілкуємося, для себе я бачила в цьому тільки плюси, знаючи характер своєї свекрухи.
Але ось доля все-таки, мабуть бачачи те, що спілкування треба наше налагоджувати, все-таки звела нас одного разу.
Сергій дзвонить мені з роботи і каже:
— Додому можеш не приходити, — я спочатку не зрозуміла якось, наше розлучення я собі навіть не уявляла. Але у чоловіка так і запитала.
— Ми що розлучаємося?
— Чого? Як розлучаємося? У нас стелю через сусідів протікає, вже міхур в натяжній стелі утворився великий, того й гляди.
— Та ти що? А ти піднімався до них? — запитала я
— Звичайно піднімався, це не вони винні. Стояк в будинку не витримав. Труби старі, не змінювали, — уривчасто говорив Сергій.
Загалом в той день, та й на найближчий місяць ми переїхали жити до свекрухи.
Інеса Омелянівна особливо якось не була рада нашій появі, а вже коли дізналася що нам треба в неї деякий період часу пожити, то взагалі сказала:
— З чого це раптом? Вам що більше немає до кого було піти? — запитала вона.
Зізнатися такої реакції ми зовсім не очікували, ну а куди діватися? Довелося відповідати.
— Вибачте Інеса Омелянівна, у нас дійсно тільки ви найближча людина, до якого ми могли ось так звернутися. У нас просто зараз ремонт буде в квартирі, — тут мене змінив чоловік.
— Так мамо, нам як тільки підлоги поміняють, ми відразу до себе, щоб не заважати тобі, — сказав Сергій.
— Звичайно справа не в цьому, ну ладно, живіть поки, чого вже тут, — знехотя сказала вона і пішла до себе в кімнату.
Зізнатися, поки ми, так би мовити, гостювали у свекрухи, то я мало з нею контактувала. Та й якщо навіть щось питала в неї, то дуже рідко отримувала на свої питання відповіді.
Свекруха напевно зовсім не хотіла розмовляти зі мною, ну а чому? Я не знала.
І так як відчувала себе не зовсім комфортно, то вирішила не обтяжувати свекруха і намагалася допомагати в будь-яку вільну хвилину з усіма домашніми справами — прання, готування, прибирання — весь тиждень це все було на мені.
Ось тільки Інеса Омелянівна завжди була чимось незадоволена: попрати не так, приготовлено не смачно, підлоги помиті неякісно і так далі.
Але я намагалася не звертати на це уваги, так як знала — що це все говорить вона спеціально.
Нарешті робота в нашому будинку було проведено, косметичний ремонт виконаний. Ми з чоловіком стали збирати всі речі і переїжджати до себе додому.
Але свекруха мало не біля порога зупинила нас з Сергієм і каже:
— Куди ви зібралися, добре Сергій, а не ти не же…
— В сенсі? — не зрозуміла я.
— За проживання в квартирі з тебе 10 тисяч, а синові моєму безкоштовно — заявляє вона.
— Але ж ми навіть їжу вашу не чіпали, все готували зі своїх продуктів, я скільки всього по дому робила, — намагалася щось відповісти я.
— І що? Я ж не за їжу з тебе гроші беру і не за працю свою. Я кажу ще раз — за проживання з тебе 10 тисяч — простягнула руку свекруха.
Чоловік мій, звичайно спробував щось сказати своїй матері, але толку від цього не було ніякого.
— Це наші з нею справи — відповіла вона Сергію.
Готівки у мене з собою не було, я була змушена залишити їй свої документи, телефон, сумки і поїхали з Сергієм до найближчого відділення банку.
З того моменту я взагалі не розмовляю і не спілкуюся з Інессой Омелянівна.