Люся oвдoвіла, коли ще й 30 не мала. Старша донечка другий клас закінчувала, а молодшій не було й трьох рочків.
- джерело.
Сталася бiда: коли чоловік Мирон їхав на велосипеді, його збuв автомобіль. Лише над ранок люди знайшли тiло на узбіччі дороги. Медики сказали: якби чоловіка вчасно доправили до лікарні, він би жив. Але водій із місця пригоди втік, не знайшли його і донині. Ось так, страшно, несправедливо, безглуздо і дуже боляче. Особливо для рідних, бо діти залишилися без тата, дружина без чоловіка, мати втратила єдиного сина.
Жила сім’я у квартирі Миронової матері Ганни. Вона — жінка мовчазна, замкнута, непривітна. Рано oвдoвіла, сама ставила на ноги сина. Почуттів проявляти не вміла. Була строгою і вимогливою матір’ю. У школі Мирон вчився на «відмінно», із відзнакою закінчив і виш. Коли привів у дім Людмилу — Ганна якось байдуже знизала плечима, мовляв, твій вибір: хочеш — то одружуйся.
У Ганни квартира велика — аж чотири кімнати. Пoкiйний Миронів батько свого часу обіймав керівну посаду на одному з великих підприємств, тож отримав це житло. Із перших днів Ганна встановила свої правила: молоді — окрема сім’я, тож мають окремо все купувати, окремо готувати і все решта — теж окремо.
На початках Люсі було аж незручно. Сидять, приміром, із Мироном у кухні, вечеряють, заходить свекруха. Невістка метушиться, запрошує до столу, а вона відмовляється. Бувало, спече Люся торт чи смаколиків якихось купить — занесе свекрусі в кімнату. Ганна подякує, але наступного дня обов’язково відкупить і пригостить молодих.
Нічого не змінилось, коли народилися внучата. Бабуся дуже рідко залишалася з ними, коли її просили. Як і свого часу із сином, з онучками також була строгою.
Хоча й минули роки спільного життя під одним дахом, але звикнути до свекрухи Людмилі так і не вдалося. А тепер, після смepті Мирона, Людмила не знала що й думати. Допікав бiль втрати, і була впевнена, що свекруха як не нині, то завтра покаже їй на двері. Бо хто ж Людмила тепер для Ганни?
Так минав час. Ганна й далі жила відсторонено. Тільки тепер усі разом ходили в неділю на цвuнтaр. Коли Люда про щось просила — не відмовляла, допомагала.
Так минуло ще три роки. Влітку перед школою видалася Люді з дівчатками добра нагода поїхати до моря. Тішилась, а душа тихо плакала: «Якби був Мирон» Проте донечки завжди відганяли сумні мамині думки. Вже першого вечора навперебій розповідали, що у них з’явилась нова подруга Настуня. І приїхала вона на відпочинок лише з татом, бо матуся їх залишила і втекла до Італії.
Діти на свій лад сприймали розповідь Настуні й дуже шкодували її. А вже наступного дня Люда мала змогу познайомитись і з Наcтунею, і з її татом Романом. Так мимоволі, через дітей і почали спілкуватись.
Час на відпочинку збіг швидко. Роз’їхались. Нерідко Люда вже потім тепло згадувала Романа. Видно було, що дуже любить він свою донечку. І незважаючи на «вибрик» дружини, не впав духом, не почав пиячити, не шукав пригод, а цілковито присвятив себе вихованню дитини. Та Людмила й думки не допускала, що цей чоловік міг би стати добрим батьком і її дівчаткам, а їй — опорою і підтримкою.
Хоча й була Люда ще зовсім молодою, але жодного разу після смepті чоловіка не думала про те, щоби влаштувати й своє особисте життя. Поки розлучений співробітник Ігор не почав залицятися до неї. Ніби й непоганий він чоловік. Кілька разів ходили на каву, до театру. Останнім часом почав натякати на спільне життя. А на Людмилині страхи, що, мовляв, не знаю, як сприйме свекруха усе це, бо ж вони з дітьми живуть у її квартирі, відповів, що має власне житло, куди й забере її з донечками.
На новорічний ранок, який організовували в їхньому колективі, Людмила привела своїх дівчаток. Там уперше й познайомила їх з Ігорем. А вже наступного дня старша донечка, схлипуючи, сказала, що не хоче, аби дядько Ігор жив із ними, не хоче іншого тата. Для Людмили це було вагомою причиною розірвати стосунки з Ігорем.
Знову закрутились будні. А наступного літа дівчатка отримали листа від своєї давньої подруги Настуні, де дівчинка писала, що вони з татком знову їдуть на море. Запрошувала і їх. Діти, як то часто буває, швидко пристали на цю пропозицію. А мамі щебетали в один голос, що не хочуть ні атракціонів, ані розваг і навіть морозива — лише на море.
Але й на дуже скромний відпочинок Людмила не мала грошей. Діти, звісно, були засмучені. Та за якийсь час заспокоїлися, бо Настуня в наступному листі написала, що вони з татом їдуть на екскурсію до їхнього міста.
Так через рік після спільного відпочинку вони зустрілися знову. Тоді ж Люда відчула, що подобається Романові. Зрозуміла, що й він їй не байдужий. Відтоді Роман із донькою частенько приїздив до їхнього міста. А одного дня запросив Людмилу з дівчатками до себе в гості. Але старша доня знову зчинила бунт. Не хотіла ні до Настуні, ні до дядька Романа, ні до жодного іншого дядька. Людмила намагалася підібрати ключик до дитячого серця, але марно. І від Романа відмовитися також не змогла.
Мала ходила невдоволена, насуплена, а одного дня «знайшла вихід»: вирішила все розповісти бабусі Гані. Знала, що бабця строга — і мама, як, зрештою, і вони із сестричкою, її побоюється. Ганна мовчки вислухала внучку, а ввечері вирішила поговорити з Людмилою. Розмова була довгою — і Люда чи не вперше за всі ці роки прониклася теплом і любов’ю до свекрухи. Виявляється, Ганна не тільки не була проти, аби Людмила влаштувала своє особисте життя, а дуже хотіла цього.
«Коли пoмeр мій чоловік — думала, не переживу, але день за днем біль помало відступав, — стиха почала Ганна. — Свого часу у нас було багато друзів, а коли залишилася сама, всі кудись зникли. А може, це мені так здавалось. Тому й сама відгородилася від світу, від людей. Коли була молодшою, траплялись мені добрі чоловіки, але я всім відмовляла. Сама собі хотіла довести, що дам усьому раду, що не впаду.
Раду то я дала і не впала, але радості від життя так і не спізнала. Тож коли тобі трапляється якийсь хороший чоловік — виходь за нього. Жінці потрібна опора, підтримка. Аби тобі він був до душі, Люсю. З малою я сама поговорю. А як підросте трохи, то й сама тебе зрозуміє»
Минуло відтоді п’ять років. Людмила з Романом таки поєднали свої долі. А незадовго у них наpoдилася ще одна донечка. Живуть у добрі та злагоді.
Ганна була не проти, аби невістка з новим чоловіком та його донечкою жили в її домі, але молоді вирішили, що житимуть у Романа. До Ганни в гості приїздять часто. Вона й далі така ж неговірка і замкнута, але Люда тепер зовсім по-іншому сприймає свекруху. Знає, що не тримає і не тримала вона ніколи камінь за пазухою. А ще Людмила дуже вдячна цій жінці, що дала їй мудру пораду, якою свого часу не скористалася сама.
Автор – Руслана ЦИЦЮРА
