Мешканець Івано-Франківська Ярослав Сергенюк потрапив у халепу, перетинаючи кордон між Україною та Польщею – загубив гроші та документи.
- джерело.
Історію про те, як марно шукав допомоги у відповідних службах, оприлюднив у соціальній мережі “Фейсбук”, закликаючи усіх небайдужих долучитися до поліпшення якості обслуговування українців у консульствах.
“Я та моя сім’я хоче висловити Вам щиру подяку за допомогу та підтримку. Та так, як я і говорив раніше, розповідаю Вам, як завершився описаний мною вчорашній курйоз на кордоні. Завдяки Вашій активності в соціальних мережах, зокрема коментування та репост мого допису у Facebook, я згадав, коли хтось запитав, чи маю я старі паспорти, що у мене вдома таки є закордонні паспорти, оскільки ще рік тому при переході кордону працівники митниці загубили мій документ і я був вимушений виробити новий біометричний, а п’ять місяців тому мій втрачений паспорт знайшовся на касі митниці в Шегині, де він і зник , і мені його повернули.
Старий закордонний паспорт дружини теж залишився після того, як ми виробили нові закордонні біометричні документи для себе та дітей. Я попросив свого брата поїхати до мене додому та відшукати їх. А в цей період, так як я не знав на 100% чи він їх знайде, то я знову і знову намагався вести переговори з польськими прикордонниками, які дали мені чітку відповідь, що мою сім’ю вони ідентифікували, але проблема полягає в тому, що для того, щоб потрапити на нашу сторону, українські прикордонники вимагають так звані «білі паспорти», а також додали, що коли вони зв’язалися з нашими компетентними органами, то вони дали їм чітко зрозуміти, що вони не приймуть нас, а також будуть скаржитись у відповідні польські компетентні органи, на що польські прикордонники відповіли мені, що не бажають втратити свою роботу, і що єдиним виходом для мене є їхати в Люблін та виробляти всі необхідні документи.
У відповідь я сказав, що не маю ані грошей, ані бажання, ані сил їхати за 250 км за документами, які будуть готові тільки аж у понеділок, тим більше, що пів року тому я вже був у схожій ситуації, де в Бельгії мене та мого водія пограбували о 9 ранку, тоді в мене вкрали 9000 євро, всі документи на автомобіль та документи водія, розбивши при цьому вікна в авто, але це вже зовсім інша історія, яку я вам опишу згодом в наступних своїх публікаціях.
Після нашої розмови з польськими прикордонниками, я таки домігся того, щоб вони відвели мене до української сторони, але провели вони мене тільки до червоної лінії, де з нашої сторони на нас чекав український прикордонник (чи то старший по зміні? Я так і не зрозумів), проте великим розчаруванням для мене виявилось те, що вході розмови з ним, я зрозумів, що він не компетентний у вирішенні моєї проблеми.
Не вислухавши мене до кінця, наший прикордонник запропонував польським депортувати мене та мою сім’ю, згідно відповідної статті, але поляки відмовили йому та сказали, що вони не можуть мене депортувати, бо я не є злочинцем і не порушував їхні закони, і вони мене та мою сім’ю ідентифікували, та на їхній території ми перебуваємо на законних підставах. У відповідь від нашого прикордонника я вкотре почув, що це тільки мої проблеми і без документів я для нього ніхто.
Така поведінка мене обурила, не втримавшись, я сказав йому, що я зараз нагло перейду на українську сторону, на що він відповів мені, що те, що я говорю українською мовою ще не доводить, що я є громадянином України, при цьому додав, що українську мову може вивчити будь-хто, розвернувся, сказав, що у нього дуже багато роботи, тай пішов собі.
Я знову повернувся разом з польськими прикордонниками в кімнату очікування, де ми з ними розговорилися, вони пригостили нас чаєм, їжі ми мали вдосталь, було багато дзвінків, та вперше за своє життя вів з вами всіма переписку у соціальних мережах, я намагався відповісти на кожний коментар, інколи забуваючи про граматику, адже ваша підтримка була для нас важливою. Ми щиро вдячні Всім, друзям та людям, яких я ніколи не знав, які телефонували до нас та пропонували нам допомогу (скинути гроші на картку, приютити нас що в Перемишлі, що в Любліні та інше), бо саме в такі моменти розумієш, що ми всі – сила, і є ще добрі люди на світі.
Після того, як я описав все, що зі мною сталось на моїй сторінці у Facebook, та завдяки вашій активності, у нашому консульстві нарешті почали рухатись, неодноразово до нас телефонувати та заспокоювати нас. Але в той момент я вже був спокійним, оскільки мій брат таки знайшов наші паспорти, скинув мені їхні фото на вайбер, польський прикордонник перевірив і сказав, щоб їх везли до кордону і нас тоді пропустять. Час пролетів з шаленою швидкістю, діти грались та розмовляли з польськими прикордонниками, ми також спілкувались з іншими людьми, в яких теж були проблеми з документами. І знаєте, я виявив, що мені подобається розповідати свої історії і відписувати на ваші коментарі, які можуть принести багато користі не тільки мені, але і всім іншим людям, які стикались з подібною ситуацією, я зрозумів, що разом ми можемо все, варто тільки захотіти.
Документи нам привезли близько 23.30, польські прикордонники провели нас до української сторони, де знову почались проблеми. Дружину і дітей пропустили, а мене провели до старшого по зміні, де він пояснив мені, що в мене анульований паспорт, і тут я подумав, що вже приїхав… Але він одразу заспокоїв мене, сказав, що це
Але він одразу заспокоїв мене, сказав, що це формальність, в мене за 5 хв. вилучать паспорт, оформлять всі необхідні документи, і відпустять мене. Додав, що мій закордонний паспорт, якщо він буде ще мені потрібний, я зможу забрати в моєму місті в паспортному столі. Документи оформили дійсно швидко, доки водій складав сумки та моя сім’я після такого насиченого дня вмощувалась по зручніше, все вже було зроблено, проте, коли я намагався зав’язати з старшим по зміні розмову, він ухилявся. Я гадаю, що це все завдяки вашій підтримці. Але тепер я відчуваю, що маю довести розпочату справу до кінця, а саме, щоб була спрощена процедура, яка виникає при втраті паспортів. Тобто на території ЄС нас можуть ідентифікувати в поліції чи в прикордонній службі за 15 хв. і дати нам довідку, а не відправляти нас за сотні кілометрів, а просто прямувати до кордону, і вже вдома доробляти всі документи.
Дякую всім вам за допомогу та підтримку, наступною буде історія про консульство в Бельгії. Розказуйте свої історії і тільки так ми зможемо змінити Україну, коли будемо діяти злагоджено та разом!”- написав Сергенюк Ярослав на свой сторінці у Facebook.
