Ми з моїм коханим дуже сильно полюбили один одного, але його батьки чомусь мене не взяли. В результаті Віталік одружився зі мною наперекір своїм батькам.
- джерело.
Було прикро дуже. Адже у них був величезний будинок, всі умови і комфорт. Ми ж з чоловіком знайшли кімнату в гуртожитку, та й то, в іншому місті.
Грошей у нас катастрофічно не вистачало, хоч і працювали на двох роботах, що він, що я. Все-таки ледве зводили кінці з кінцями. Жили ж ми в провінційному містечку, в якому складно було знайти щось вартісне.
Незважаючи на всі труднощі, ми давали собі раду й радіти життю. Особливо тоді, коли у нас народилася наша кровинка — донечка. На подив, вона була схожа на свою бабусю, мою свекруха.
Я часто Віталіка просила, щоб він подзвонив або написав своїм батькам, але він був в образі на них і не хотів мати з ними жодних стосунків.
Минуло 5 років. За цей час ми випробували багато складнощів і щасливих днів. Якось чоловік прийшов додому і махає перед очима якимось листом:
— Кохана, нам доведеться звільнити місце в гуртожитку!
Я не розумію, чому він такий щасливий. Що його так радує? Адже нам нікуди йти:
— Віталік, а що смішного? Не можу зрозуміти. Куди нам тепер податися? Ми ж тут вже облаштувалися. Зоя в садок ходить.
— Дорога, танцюй, мені дали однокомнатую квартиру. Правда до центру далеко, але ти ж розумієш, це не важливо.
Я як заверещн, як кинуся на шию коханому! Не вірю наше щастя. Невже більше не побачу цих п’яних бійок вечорами?
І ось, ми переїжджаємо в новеньку, маленьку, але таку затишну квартирку, яка тепер буде нашою. Тепер ми заживемо зовсім по-іншому. Я і кажу чоловікові:
— Віталік, може варто твоїх батьків запросити на новосілля? Покажемо їм, що ми все-таки по-тихоньку добиваємося чогось в цьому житті.
А він знову за своє, немає і все. Тоді ввечері, коли Зоя і Віталік лягли спати, я сіла писати лист:
«Шановні Наталія Борисівна і Вадим Сергійович, ми із задоволенням приймемо вас у себе. Давайте забудемо старі образи і розбіжності. Адже ми все-таки не чужі люди. Тим більше у вас є внучка, якій всього 4 рочки. Вона часто запитує, чому у мене немає бабусі й дідусі.
Ви ж пам’ятаєте, що сирота? Я була б щаслива, якби бабуся і дідусь підтримували стосунки зі своїм сином та онукою. Будьте ласкаві, приїжджайте до нас. Я вам чесно кажу, нам нічого не треба. Подаруйте нам тільки свою любов. Дякуємо за увагу. Чекаю від вас звісточки».
На наступний день я відправила лист, так і не сказавши Віталіку правду. Вперше за стільки років я йому збрехала, але на благо. Через місяць приходить лист, яке написано дуже коротко і по суті: «Приїдемо 5 серпня ранковим поїздом. Будемо раді, якщо зустрінете нашу сім’ю. Дійсно, пора нам помиритися ».
Я 4 серпня взяла вихідний і цілий день провела біля плити. Наготувала багато чого смачного й оригінального. Хотіла здивувати свекра зі свекрухою своїми кулінарними здібностями. Увечері дзвінок у двері. Відкриваю, варто бригадир Віталіка і каже:
— Вибачте за вторгнення. Віталій поліз на гору працювати без страховки, хоч і попереджали його не раз. Сьогодні він зірвався і poзбився. Прийміть мої співчуття.
Більше я нічого не пам’ятаю. Звичайно, батьків Віталіка я не поїхала зустрічати на вокзал, так як вела все приготування до пoxopoну. Коли приїхали батьки, його мама сильно кричала від болю.
Тепер вона чоловікові навряд чи пробачить, що той стільки років забороняв їхати до сина і навіть писати йому. А я … Я звинуватила їх у тому, що наше життя не вдалoся. Якби він закінчив інститут, не працював би підсобним робітником на будівництві й не було б цього божевільного горя.
Я не знаю, як пережила цю біль, яку стала заливати горілкою. Пила цілих 15 років. І так, навіть дочка не піднімала мені настрій. Як зупинилася? Заради онука, який виявився дуже схожим на свого діда. Я раптом відчула, що кому-то дійсно стала потрібна.
