Не так багато українців, які, влаштувавши своє життя за кордоном, не лише з радістю повертаються на Батьківщину, а готові тут жити та будувати свою долю. Навіть в умовах війни, в умовах економічної кризи. Серед них – черкащанка Альона Бабченко. Про своє насичене, яскраве життя, про свій погляд на події в країні та її перспективи вона розповіла сайту vikka.ua.
- джерело.
Жінка заявляє, що з легкістю здатна проміняти своє закордонне життя на рідний край. Більше того, раніше вона намагалася вмовити свого чоловіка-італійця переїхати жити до України. Така позиція черкащанки є скоріше виключенням із правил. Алгоритмами її життя керує вміння знайти потрібні рішення те реалізувати себе в будь-яких умовах, у будь-якому оточенні.
“Серед європейських націй найбільш схожі на українців італійці”
“Я не можу сказати, що я щира патріотка. В Україні є за що покритикувати і державу, і систему, і стереотипи суспільства, і менталітет людей. Багато у чому вони поступаються цим же параметрам в інших країнах. Але мені тут дуже добре, багато друзів, відчуваю себе вільною. Тут можна працювати, нормально жити”, – розповідає черкащанка.
Своє весілля Альона та її чоловік-італієць зіграли в Черкасах. Це було у 2006 році. У 2008-му, коли економічна ситуація в країні стабілізувалася, черкащанка звала чоловіка переїхати до України. На той час вона жила та працювала в Києві, але для нього там не було відповідної роботи. Потім настала економічна криза і у 2010 році подружжя прийняло історичне рішення – з’їхатися, жити в Італії та завести дитину. Після цього черкащанка п’ять років прожила в Італії, народила сина та займалася його вихованням.
Взагалі, за своє життя Альона Бабченко встигла попрацювати в Бахрейні, в єгипетському Шарм-ель-Шейху та Швейцарії. Вона побувала в Америці, Німеччині, Нідерландах та Іспанії. Не кожна людина здатна з такою легкістю змінювати країни, континенти та сміливо підкорювати нові простори. Сама Альона не називає себе ризиковою чи занадто сміливою людиною. Все, що вона встигла побачити та прожити, скоріше є заслугою авантюризму юності, закоханостям та легкості на підйом. До того ж черкащанка вільно спілкується трьома іноземними мовами: італійською, англійською та арабською.
“Знання мов, комунікабельність, вміння танцювати на професійному рівні – все це допомагало мені в житті. А от вища економічна освіта жодного разу не знадобилась (сміється). Я взагалі вважаю, що найкращі роки свого життя, протягом яких в нас прийнято навчатися у вишах, людина витрачає неправильно. Треба спочатку попрацювати, пізнати себе та світ, зрозуміти, в якому напрямку ти хочеш рухатися, а потім осмислено здобувати освіту”, – розповідає Альона Бабченко та зазначає, що саме за такими принципами зараз діє молодь в розвинених країнах.
“Україну не чекають в Європі, але це не так вже і погано”
При цьому життя в Європі не є простим навіть для корінного населення, не кажучи про українців. Їм доводиться ледве не щодня виборювати місце під сонцем, доводити, що вони кращі спеціалісти, ніж працівники того ж рівня місцевого походження. Звідси – упереджене ставлення до нашого брата за кордоном.
Черкащанка згадує свій шок, коли вона вперше побачила своєрідну українську жіночу біржу праці в Римі. Розташована вона на площі поряд з кінцевою зупинкою метро “Ребiбiя”. Сюди наші заробітчани приходять, аби знайти роботу чи квартиру, передати гроші чи отримати посилку з дому, безплатно проконсультуватись з українським юристом або просто погомоніти iз земляками.
“Близько сотні жінок стояли за перегородкою, а італійці ходили вздовж цієї “вітрини” та обирали собі працівниць. Це дуже нагадало мені ринок рабів у Африці”, – ділиться враженнями українка.
Вона пояснила, чому наших заробітчан за кордоном не дуже люблять.
“Українці відбирають у корінного населення хліб. Тим паче, в умовах кризи. На прикладі Італії можу сказати, що жінці тут добре, якщо вона вийшла заміж за італійця, народила дитину. Відносно непогано влаштовуються фахівці, які працюють офіційно. Крім іншого, вони мають медичну страховку, яка містить в собі великий спектр послуг”, – розповідає українка.
Серед плюсів Італії черкащанка підкреслює умови, створені в країні для вагітних жінок. “Вагітна жінка для італійців – святе. Огляди, пологи, якщо ти маєш страховку чи народжуєш від італійця, абсолютно безкоштовні та проводяться на високому рівні. Крім того, вагітним всюди поступаються місцем, ставляться шанобливо, можуть не взяти грошей за щось, навіть в музеї вхід вільний”, – ділиться враженнями Альона Бабченко.
В той же час в італійській системі медичного обслуговування вистачає і незвичних для українців речей: виклик швидкої вартує 50 євро, а дитячі лікарі ніколи не приходять додому. Всі аналізи для тих, хто має медичну страховку, безкоштовні, але чекати результатів іноді доводиться близько місяця. Хочеш скоріше – заплати 100-150 євро.
В Європі люди живуть добре, але здебільшого вони не в змозі відкладати заощадження. “В середньому працівник отримує 1500 євро. Зняти двокімнатну квартиру в Римі вартує 700 євро, 300 євро – комунальні послуги, десь 100 євро на місяць обходиться страховка авто, 300-400 євро – це тільки продукти, без витрат на ресторани. Якщо пара знімає квартиру на двох, то зайвих грошей в кінці місяця майже не залишається”, – пояснює Альона Бабченко.
В Європі втрата роботи, перехід на іншу, коли ти тимчасово не отримуєш доходи, дорівнює особистій катастрофі.
“В Україні ти можеш не заплатити за комунальні послуги і вони будуть накопичуватися роками. В Європі – одразу автоматично вимикають воду, світло, опалення”, – розповідає черкащанка.
Вона пояснює, що з такою різницею у вартості комунальних послуг та підходах до соціальної відповідальності Україні не варто мріяти про вступ до Євросоюзу. Зняття торговельних обмежень, на її думку, призведе до того, що український ринок заполонить продукція, призначена для країн третього світу.
Менталітет українців та італійців у більшості схожий своєю щирістю, легкістю і навіть гумором. З іншими країнами Європи – ситуація інколи протилежна. Черкащанка пригадує своє життя та працю в Швейцарії, звідки їй довелося поїхати через закінчення терміну дії візи.
“Країна прекрасна, але з занадто розміреним життям. Всі хочуть встановити свої правила, а правила вже давно встановлені і їх не можна ані змінювати, ані обходити. Людей перемикає. Чому багато хто хоче повернутися додому, в Україну? Тому що тут все можна під себе підлаштувати. А в Швейцарії ти прийшов на 15 хвилин пізніше – і тебе звільнили. Причини запізнення нікому не цікаві”, – зазначає черкащанка.
Вона добре запам’ятала гарну зарплату – близько 4 тисяч доларів за відносно легку роботу в офісі секретарем-референтом. Також у пам’яті закарбувалося те, що самі про себе кажуть швейцарці: “ми їдемо, як потяг по рейках, зійшов з них – все, ти розбився”. Саме через таку впорядкованість в Швейцарії найбільша кількість самогубств та шизофреників. До речі, в Альпах найбільша кількість психологічних лікарень по всьому світу.
“Швейцарія – країна ідеальна, найчистіша, найбагатша, схожа на рай на землі. У нас в Україні – порівняно жахливе життя. Зате психічних розладів немає (сміється), тому що для виживання тут має добре працювати голова”, – ділиться своїми спостереженнями Альона Бабченко.
“Військовий конфлікт між Україною та Росією занадто вигідний, щоб його врегулювати”
Незважаючи на те, що на початку процесу анексії Криму та бойових дій на Сході черкащанка перебувала в Італії, наслідки подій відчула на собі. Жінці довелося закрити бізнес в Ялті, а про долю своєї нерухомості в Криму їй наразі невідомо.
“В Італії в сусідніх зі мною будинках мешкало чимало росіянок, українок. У нас була своя компанія. Під час спільних вечерь ми ставили на стіл прапорці наших країн поряд – на знак єдності та протесту проти війни. З деким з них тему російської агресії взагалі було не варто підіймати. Одна з подруг, солістка ансамблю “Берізка”, отримала від Путіна відзнаку та квартиру в центрі Москви. Тож з нею будь-які розмови про події на Сході дорівнювали конфлікту”, – розповідає Альона Бабченко.
Коли черкащанка повернулась в Україну, з’ясувалося, що багато хто з її друзів за власним бажанням побував у зоні АТО, захищаючи країну. Вони повернулися звідти з великим розчаруванням, здебільшого в командуванні. “Таке враження, що керівництво держави не ставить на меті виграти війну. Вона їм вигідна як процес. Такі ж висновки роблять і іноземці, котрі на найвищому рівні спілкуються з керівництвом нашої держави. В одній із таких делегацій був мій чоловік”, – каже Альона Бабченко.
В той же час черкащанка підкреслює, що вражена самовідданістю та патріотизмом українських військових, українського народу. Проживши багато часу за кордоном, українка зізнається, що тепер добре відчуває ціну українській щирості, мужності та подекуди відчайдушності.
Як повідомляв сайт vikka.ua, черкаський полярник розповів про життя в Антарктиді, пригоди та зустріч з Біллом Гейтсом.
Галина Кобзар
