Не можна було сказати, що Наталю природа чимось дуже обділила: розумна, красива, струнка, вона зводила з розуму багатьох місцевих хлопців. Але, як це зазвичай відбувається у житті, закохалася в того, хто зовсім не звертав на неї уваги.
- джерело.
Саша був скромним, начитаним і спортивним юнаком, його не тягнуло на «подвиги». Хтось називав його «ботаном», позаочі, звичайно, тому що сказати прямо це людині, яка має чорний пояс по карате, навряд чи хтось наважиться. Його не приваблювала зовнішня, «лялькова» краса, мама його виховала зовсім інакше: для нього справжньою цінністю була мораль, цілісність натури.
А ось з мораллю у Наталі було якраз проблемно: розпущена, розпещена увагою дівчина аж ніяк не потрапляла під стандарти коханого. Але все було спокійно, доки Сашко не зустрів Оленку, непоказну дівчину зі смішними веснянками, яка підкорила парубка незвичайним розумом і природною скромністю.
Усе йшло до весілля, і ось тепер Наталя перетворилася на справжню фурію: як це так, проміняти її на якусь дівку? Ще й таке сіре мишеня!
Складно сказати, що більше впливало на дівчину: кохання чи вражене самолюбство, можливо, звичка отримувати бажане. Але Наталя попрямувала до бабки-віщунки. Однак та, ледь глянувши на карти, відмовилася робити обряд охолодження стосунків: «Залиш хлопця, не твій він і не для тебе призначений. Якщо втрутишся – зле буде всім». Та хіба розлючену дівчину це зупинить? Наталка вирішила зробити все сама: роздобула необхідне, пішла на цвuнтар і провела два ритуали: обряд на охолодження і на розлуку вічну.
Через тиждень Олена зaгuнула в авaрії: маршрутне таксі перекинулося. Але тоді Наталя не надала значення, власне, їй було байдуже, що саме сталося, адже після смepті Олени Саша був настільки апатичний до подій, що дозволив приходити їй в гості. У певний момент Наталі вдалося затягти хлопця в лiжко, напоївши до нестями, та обманом одружити на собі.
Минуло небагато часу після весілля, як Сашко почав пити, та так, що Наталя вже й не знала, що робити. Проживши так близько року, вона зрозуміла, що її почуття зникли, тому зібралася і пішла від чоловіка. Тим часом хлопець став дошкуляти їй, дівчина не могла відчепитися від колишнього коханого.
Так тривало кілька місяців, поки в один із днів чоловік не потрапив під машину. У лiкарні, за кілька секунд до смepті, він усміхнувся і простягнув до когось руки: «Коханa. Я так страждав без тебе.» Наталю аж зацiпило. Тільки зараз вона зрозуміла, на що її егоїзм прирік нещасного Сашка, але було пізно.
Будь-який обряд має зворотну силу, будь-яка дія вміє перетворюватися на бумеранг. Тож хіба варто через швидкоплинний каприз відповідати за покaлічені та загублені життя інших людей?
