Живемо в комуналці на чотири сім’ї. Тільки парочки без малих дітей. Всі нормальні люди, ніхто не бідує. Але є одна сусідка — дикий скупердяй: дуже вже вона любить економити на всьому, покористуватися чужим їй тільки за радість. Лаятися набридло, не допомагає абсолютно.
- джерело.
Коли дві інші парочки поїхали на все літо до рідні, а ми збиралися у відпустку на тиждень, була пророблена колосальна підставa. Ножі були підведені тонким шаром витяжки з найгостріших перців, замість ополіскувача для рота було налито засіб для миття скла, замість Фейрі засіб для унiтазу, замість піни для гоління пінна поліроль для пластику (довго мучився з етикеткою), в пралку в барабан був насипаний порошок для забарвлення в зелений колір.
Коньяк в холодильнику замінений на спирт з чаєм (думаю, градусів 80-85 вийшло), туалетний папір акуратно розмотаний на метр-півтора посипаний червоним перцем злегка і скручений назад, мило для рук замінили на антифриз рожевий, порошок для кольорового поміняний на відбілюючий, губки з кремом для взуття підведені мастилом.
Все це було з маленькими позначками, щоб зрозуміти, користувалися цим чи ні.
Коли повернулися, нам тут же викликали ментів, сусідка довго орала, що ми тут її вбuтu хочемо, скандал був феєричний. Коли менти почули, що все, чим вона користувалася, наше, розвернулися і поїхали, аргументувавши це тим, що це наші речі, і ми маємо право робити з ними, що хочемо, не попереджаючи інших.
Особливо один товариш поліцай не міг стримати посмішку, коли сусідка розповідала, що зaд гoрів від їх тyaлетного паперу.
Коли перевірив мітки, всим, що міняв, користувалися! Бінго! З нами тепер не розмовляють, а у сусіда є синьо-зелені бляклі джинси!
