Десять років тому у мене був прекрасний чоловік, який готовий був носити мене на руках і кожні вихідні дарувати оберемки троянд та улюблені цукерки.
- джерело.
Ми були шалено щасливі, але одне нас завжди засмучувало: у нас не виходило дітей.
15 років ми прожили в шлюбі, і весь цей час чоловік мріяв про сина.
Ми лікувалися, їздили по святих місцях, але нічого не допомагало.
Лікарі запевняли, що у нас обох все добре, просто ще не настав час.
Але час зіграв з нами злий жарт.
Він подарував нам можливість стати батьками занадто пізно.
Влітку ми відпочивали на морі, проводили прекрасні ночі удвох, ні про що не думали, просто любили і насолоджувалися життям.
Коли повернулися з відпустки, чоловікові різко стало погано, я викликала швидку, і там йому поставили страшний діагноз: paк легень другого ступеня.
Лікарі відміряли йому термін максимум рік.
І в цей же час через фатальну випадковість я розумію, що я вaгiтна.
Як він хотів цю дитину все своє життя, і ось тепер він може не встигнути її навіть побачити і обійняти.
Я розповіла чоловікові про своє становище, а він поклявся, що дочекається народження сина.
На сьомому місяці у мене відкрилася кpoвотеча після чергового нападу чоловіка.
Нас обох відвезли на швидких, і поклали в різні лікарні.
Його в oнкoлогію, мене в пoлoгoвий будинок.
Перед тим, як попрощатися, я пообіцяла йому, що він побачить сина, що б не трапилося.
Але ось тільки все знову пішло не так.
Доля знову зіграла з нами злий жарт.
Дитину я втpaтила.
У цей момент я думала навіть не про своє горе, не про втрату сина, а про те, що я не можу не виконати мрію свого чоловіка, тим більше я розуміла, що він зараз живе ще тільки тому, що чекає зустрічі з сином.
Він бореться з останніх сил, щоб обійняти малюка, а я я віддам його мрію ???
Ні!!! Я зроблю інакше!
Вночі я пробралася в відділення, де спали новонароджені …
Ніхто не помітив, як я взяла хлопчика, закутала в ковдрочку і вибігла з пoлoгового будинку.
Я викликала таксі і ми помчали до відділення oнкoлогії.
Мій чоловік лежав під крапельницями, але його очі були відкриті.
Він побачив, як я вбігла до нього з дитиною і почав посміхатися.
— Дай мені його! Будь ласка! Я не можу пoмepти, не побачивши нашого з тобою сина — прошепотів мені коханий.
Тремтячими руками я простягнула йому малюка, він подивився на нього, усміхнувся і … закрив очі назавжди.
Тоді я взяла немовля і побрела назад у пoлoговий будинок.
Мені потрібно було повернути дитину його мамі.
Про те, що відбувалося в пoлoговому будинку, і про те, як мене покарали за мій вчинок, я розповідати не хочу.
Я виконала останню волю чоловіка, а все інше — час залікує.
