Синочок Дем’янчик, якому ще й трьох рочків немає, щовечора цілував образок і просив здоров’я та захисту для татка, бо він його дуже любить…
Тернопільщина прощається з 40-річним Героєм Володимиром Боберським.
Осиротів маленький синочок Дем’янчик, якому немає ще й трьох рочків, втратила сина 85-річна мама Катерина та брати, які проживають за кордоном. Овдовіла й дружина Галина, з якою побрались лишень у липні 2019-го… Дружина овдовіла вже вдруге. Після смерті першого чоловіка Галина познайомилась з Володимиром. Коли пара зустрічалась, їхньому щастю не було меж, бо дізнались, що чекають на первістка…
— У ці квітневі дні з невимовною скорботою прийшла звістка, що війна забрала життя відважного захисника України Боберського Володимира Семеновича, уродженця села Лопушанка Турківського району Львівської області, який донедавна проживав у селі Дарахів, — повідомила староста Дарахова Оксана Мельник. — Для кожної громади загиблий – це Герой, який ціною власного життя дав можливість нам жити під мирним небом. Щиро співчуваємо родині. Царство небесне і вічная пам’ять Володі…
Подзвонив з Польщі: “Я не можу тут сидіти, коли в нас така біда”
Боберський Володимир Семенович народився 24 липня 1981 року на Львівщині. Останні роки проживав у Дарахові, прийшов сюди за зятя.
— Наш Володя – великий патріот України, був на Майдані і на війні у 2014-році, служив на Донеччині, — розповіла Ольга Яринська, рідна сестра дружини загиблого Галини. — За тиждень до початку війни Володя поїхав у Польщу на роботу. Десь 26 лютого подзвонив, що повертається. Сказав лише: «Я їду на війну захищати Україну. Я не можу тут сидіти, коли в нас така біда».
Коли Володя повернувся в Україну, до Дарахова не встиг заїхати. Поїхав на Львівщину, бо часу на збори було дуже мало. Тоді його літня мати востаннє побачилась із сином. Невдовзі чоловік був зі своїми побратимами на сході України. За словами рідних, був під Волновахою.
— Спочатку він дзвонив тричі в день, казав, що у Волновасі пекло, — пригадує пані Ольга. — Потім все рідше і рідше. Дзвонив з Мар’янівки. Попередив, що не зможе вийти на зв’язок найближчим часом. Що там дуже гаряче, і що багато побратимів вже немає серед живих. Тоді ж сказав, де служить, у складі якої бригади та надав потрібні контакти. А ще дуже переживав, щоб встигнути Галі гроші перекинути – це ще та зарплата, яку надсилали йому, ще зароблене у Польщі.
Коли подзвонив востаннє до дружини, та ледь впізнала голос свого Володі. Той лишень сказав, що шансів мало, і не знає, чи виживе, і чи вони ще зустрінуться. На прощання додав: «Певно, я останній раз дзвоню», — відтоді зв’язок з Володею обірвався. Це було 27 березня.
Загинув 1 квітня. Рідні дізнались аж 15-го
— Десь через два тижні ми подзвонили до Львова, за тими номерами, які дав Володя, питали про нього, — пригадує пані Ольга. — Але нас запевнили, що його немає ні серед тих, що пропали безвісти, ні серед загиблих. Тоді ми через пошукові групи Червоного хреста шукали.
15 квітня родині повідомили, що тіло Володі знайшли, десь під лісом. І що загинув він ще 1 квітня.
Дружина вирішила, що Володимира Боберського поховають там, де живе його син – у Дарахові. Малий, кажуть усі навколо – точна копія батька.
Синочок Дем’янчик, якому ще й трьох рочків немає, щовечора цілував образок і просив здоров’я та захисту для татка, бо він його дуже любить… Малюк досі, щойно побачить фото батька, просить у тітки: «Олю, дай поцілую. Я так люблю татка». Дем’янчик ще не розуміє всього та лишень дивується, чого мама так гірко плаче…
— Володя був дуже доброю людиною, вони з Галею були такі щасливі, коли одружились, як чекали на появу малого, а коди він народився, тато натішитись не міг, — каже Ольга Яринська. — І Галя біля нього ніби віджила… Тепер знову таке в нас горе. Біда… Не можу вам сказати, наскільки боляче… Спочивай з Богом, наш рідний…
