Телефонний дзвінок пролунав о десятій ранку. Марія Іванівна відклала в’язання і зняла трубку.
- джерело.
– Розбита дорога іномарка, є жepтви, а це від трьох до п’яти років позбавлення волі. Щоб допомогти онукові уникнути в’язниці, доведеться заплатити!
– Скільки потрібно?
– Двісті тисяч! – рішуче заявили на тому кінці дроту. – Готуйте гроші, зараз до вас приїде наша людина! І про цей дзвінок нікому, а то онучок точно потрапить за грати!
– Але вдома таких грошей немає, – схлипнула Марія Іванівна. – Треба їхати в банк, а це на іншому кінці міста.
– Виходьте на вулицю, до будинку під’їдуть сріблясті «жигулі» і відвезуть туди, куди потрібно. І пам’ятайте – нікому ні слова! Це в інтересах вашого онука.
Проїхавши півміста і зупинившись біля банку, водій притиснув палець до губ.
Марія Іванівна відповіла йому тим же. Вона повернулася через півгодини:
– Пін-код картки забула, – зітхнула вона. – На дачу треба їхати. Він у мене там, у зошиті записаний.
Дачу, яка була в тридцяти кілометрах від міста, Марія Іванівна залишила з двома сумками картоплі і сіткою цибулі.
– Вантаж в багажник і поїхали! – сказала вона хлопцеві.
– В банк? – перепитав той.
– Додому, – кинула Марія Іванівна. – Не з картоплею ж в банк їхати?! А по дорозі біля супермаркету зупини, треба хліба і молока купити.
Водій насупився, але промовчав. Темніло. Хлопець нервував, а Марія Іванівна була як ніколи спокійна.
– Чим сидіти без діла, допоміг би бабусі, – зауважила вона, виходячи з машини. І шaxрай покірно потягнувся за нею на п’ятий поверх. А там його вже чекали співробітники поліції.
– А як же онук?! – розгубився затриманий.
– Немає у мене ніякого онука, – спокійно відповіла жepтва шахpaйства.
– Як, втім, не було і ніякого ДTП з людськими жepтвами. Я вас відразу розкусила!
– Навіщо тоді було в банк їздити?
– Щоб за квартиру і телефон заплатити.
– А на дачу?
– Щоб картоплю і цибулю додому перевезти, – пояснила Марія Іванівна. – Йди-йди! Я тобі не бабуся з котом, а майор поліції у відставці!
