Це історія трапилася зі мною у важкий момент мого життя. Ми з Колею були одружені вже три роки. Діти у нас якось не виходили. Я пройшла обстеження, у мене все було добре, а ось Коля категорично відмовлявся перевірятися.
- джерело.
З будинку довелося все ж вийти, щоб дійти до роботи і оформити адміністративну на кілька днів, тому що моя відпустка днями закінчувалася. Дорогою додому я зупинилася на мосту. Глибокий синій колір води викликав у мене почуття умиротворення, хотілося втoпити в цій безодні всі свої негаразди.
Так я стояла і милувалася на течію річки досить довго, поки не побачила хлопчика, років десяти, який теж припав до поручня моста. У мене то вже сльози скінчилися, а ось у цього хлопчини лилися рікою. Я поспішила дізнатися, що за горе сталося у дитини.
– Вітаю! У тебе щось сталося? Можу я чимось допомогти?
– Вітаю! Навряд чи Ви зможете мені допомогти. Я втік з дому і повертатися не хочу. Але ось що робити, не знаю.
Мені хотілося дізнатися що ж такого могло статися в сім’ї, що дитина не хоче йти додому, але було незручно лізти в дyшу хлопчикy, якому і так погано. Ми дивилися на річку і мовчали. Хвилин через десять хлопчина продовжив свою розповідь:
– Мамка моя зробила погано. Вона зустрічалася з двома дядечками, а потім від одного з них зaвaгiтніла. Ну, той пожив з нами трохи і зник кудись. Так мати вирішила сказати другому, що це вона від нього вaгiтна, а то не хочеться їй одній цю дитину ростити. Ось і сказала. А той одружений був, дружину кинув, до нас переїхав. Я не можу дивитися на те, як мамка йому бреше, мені противно.
– Все правильно ти кажеш, брехати – це погано. Мене ось теж чоловік днями кинув, пішов до іншої, теж вагітної.
Ми простояли на мосту ще якийсь час і я запросила Рому, так звали цього хлопчика, до себе в гості, чайку попити. Хлопчик погодився, а я сподівалася переконати його повернутися додому, адже мати, яка б вона не була, напевно, переживала і шукала сина.
Коли ми прийшли до мене додому, я пішла на кухню поставити чайник, а Рома пройшов до кімнати. Раптом він прибіг до мене на кухню з величезними очима і словами:
– Тіткo Вірo, це ж він! Він самий!
– Хто, Ромочкo?
– Ну, дядя Коля наш! Або Ваш, я вже не знаю. Там на вашій весільної фотографії!
Тут я все зрозуміла. Ось навіщо доля звела мене з цією дитиною? Що тепер робити? Йти і говорити Колі, що його мадам його обманює? Мені це не треба, його я все одно не прощу. Для того, щоб їй зробити гидоту? Боляче потрібно. Якщо тільки заради Роми. Але як би мати його потім не заклювала через мене.
– Ром, а твій рідний батько то де?
– Він з мамкою розлучився, коли про того першого дядька дізнався. Він до бабусі в село поїхав, приїжджає іноді до мене.
– Може тобі тоді з ним пожити поки?
– Так я б із задоволенням, тільки мати не пускає.
– Пустить тепер. Я з нею домовлюся. Але спочатку з батьком твоїм переговорити потрібно. Поїхали до нього? Адресу знаєш?
Ми поїхали в село, яке було в вісімдесяти кілометрах від нашого міста. Сергій, батько Роми, був на роботі в цей час, довелося нам їхати на ферму, де він завідував складом. Чоловік виявився дуже симпатичним, вихованим і балакучим, чого його дружині не вистачало?!
Він вислухав нашу з Ромою історію і з задоволенням погодився з тим, що син повинен жити у нього. Не відкладаючи в довгий ящик, я, запитавши у хлопчика телефон матері, подзвонила їй і повідомила їй про те, де знаходиться її син.
– Я думаю, тобі не варто щось робити проти свого колишнього чоловіка, в іншому випадку, мій колишній чоловік дізнається, що ти носиш не його дитину.
– Гаразд, умовила … нехай залишається у Сергія.
Ось так швидко вирішилася проблема Роми. А моя проблема вирішилася пізніше. Сергій з сином стали часто відвідувати мене в місті, а я їздила до них у село. Через півроку мої чоловіки зробили мені пропозицію, тепер я дружина Сергія і мама Роми, а скоро у нас в родині з’явиться ще й маленька принцеса.
