Ще вчилася у школі, як за Катею став упадати Колька, який жив по сусідству. Він вже у технікумі вчився, серйозний і роботящий хлопець. Хату навіть свою заклав будувати. Коли нема з ким гуляти, то Коля згодиться, а як є – то в момент про нього забувала.
– Кать, а ти мені будеш писати? – шепотів. – Будеш чекати?
– Писати буду, чекати – не знаю, – байдуже пересмикнула плечима.
Перший рік вона і справді чемно відповідала на всі Миколині листи. Він присилав їй списані дрібним почерком по два-три аркуші, Катя йому – розмашисто і аби до половини сторінки спромоглася. Але хлопець і тому був радий, головне – пише йому!
Листи від дівчини порідшали, коли Катя закінчила школу і надумала вступати в інститут. Мати лиш руками здивовано сплеснула: вчилася її дочка так-сяк, над книжками сидіти не хотіла… Вмовляла подавати документи у якесь училище, щоб потім роботу могла знайти у районі, але де там. Вперлася і край. Ще й кричала, що поїде у місто і стане відомою, а вони усі пошкодують.
Звісно ж, нікуди Катя не поступила. Без підготовки і при такій конкуренції провалилася на першому ж екзамені. Натомість встигла познайомитися із Юрою – хлопець мав своє житло у місті і хотів стати юристом. Красунчик – очей не відвести. Посміхнувся, обійняв, в очі загадково подивився – Катя й попливла. Вже й додому не верталася – перебралася до Юри. Матері, щоб не дуже сварила, наплела про якісь курси і нову подружку, в якої тепер житиме.
Юрику набридло гратися з Катею вже через кілька місяців. Він просто одного дня повернувся з інституту і сказав:
– Дорогенька, а давай-но розійдемося. Я тут іншу знайшов. Звільни їй місце.
Поплакала та й мусила збиратися. У голові відразу назрів новий план. Колька мав повернутися в армії! Вона терміново настрочила йому листа з вибаченнями, пожалілася на злу долю і навіть у кінці намалювала сердечко – чекає, мовляв.
З дня на день мав уже прибути, а їй щось недобре робиться. Голова болить, постійно нудить, а втомлювалася так, ніби вона мішки з картоплею тягала, а не в хаті сиділа. Занепокоєна мати погнала її в лікарню.
– О, дівчино, вам не до мене, а в сусідній кабінет треба, – весело сказав їй сивочолий терапевт. – Там гінеколог приймає.
У ті хвилини для Каті вперше світ перевернувся. Вагітна?! Боже, що тепер робити? У неї ж були такі плани!
Додому вона поверталася ні жива, ні мертва. Гарячково шукала виходу. Термін вагітності, як сказала лікарка, невеликий. Хоч якась добра новина. І тут Каті стрельнуло: а якщо це дитятко «зробити» Коліним?
Наступного тижня Колю зустрічала вже не та байдужа до нього Катя. О, це була найвідданіша у світі дівчина, яка так довго чекала! І у ліжко його потягнула відразу, і про кохання горлицею курликала. Коля прибалдів і тут таки запропонував заміж. А там і новина поспіла – Катя вагітна! Їхній синочок народився, звісно ж, семимісячним. Хоч і важко було удавати чотирикілограмового малюка за недоношеного, але і тут Катя викрутилася!
Жили – не тужили. Недарма ж мама переконувала її придивитися до Колі. Він став добре заробляти, возив їх на море, ні в чому не відмовляв. Через років п’ять став просити у Каті донечку. Вона погоджувалася, але дитинка чомусь так і «не чіплялася». Не могла ж вона признатися йому, що за цей час встигла зробити три аборти і поставити врешті протизаплідну спіраль! Катя не хотіла більше мати дітей. Тим більше від нелюба. Її усе влаштовувало. Син Іванко ріс, був схожий на неї, ніхто ні про що не здогадувався – краще і не придумаєш.
Таємниця розкрилася випадково і досить банально. Іванкові було вже десять. Лазив на будівництві і впав у яму з арматурою. По суті, нахромився на неї тілом. Думали, здуріють, поки довезуть до лікарні закривавлену дитину. Напружені й перелякані чекали під дверима реанімації. Врешті вибігла медсестра:
– Хлопчику треба кров. Хто з вас має третю групу, резус мінус?
– У мене перша, – сказала Катя.
– І у мене…
– Дитина усиновлена? – запитала жінка.
– Мій синочок, мій. А тато… інший, – заплакала Катя і, глипнувши на Колю, ледве із себе вичавила: – Вибач, так вийшло…
Вже думала, що на шлюбі можна ставити хрест. Бо Коля після цих слів обхопив голову руками і пішов геть. Але поки вона ридала, заливаючись слізьми, він раптово повернувся і став її тормосити:
– Де живе батько Іванка? Де його шукати?
– Колюню, він мене кинув, я з ним жодного разу після того не бачилася. Клянуся тобі! Що ти від нього хочеш? – чесно кажучи, Катя злякалася, що він хоче влаштовувати розбірки…
– Дуу-у-ура! – аж проричав зопалу. – Моєму сину потрібен донор! Третя група крові, резус мінус! Де його шукати? Адресу пам’ятаєш?
Він таки його знайшов. Припер у лікарню шокованого Юру. Той ледве пригадав Катю, не кажучи вже про його здивування від новини, що має сина «на стороні». Щоправда, коли йшов здавати кров, перелякано попросив не говорити дружині. Мовляв, вона у нього дама серйозна, тож не хоче мати проблем.
– Шановний, нам від вас нічого не треба. Врятуйте лише мого сина… – відповів Коля.
Іванко, слава Богу, вилікувався. А Катя після тих подій ніби вперше побачила свого чоловіка. Закохалася. Переосмислила своє життя. Намагалася потім народити своєму Колі рідну дитину, але аборти далися взнаки… Чекають зараз укупочці онуків.
