Ася відключила телефон, закуталась в плед і сиділа на дивані, не рухаючись кілька хвилин. Худенька, маленька, – вона була схожа на поpaненого горобчика. Поплакати б, але сліз чомусь не було. Вона згадувала свою зустріч з Максимом, його захоплений погляд, його слова в перший же вечір: – Все життя таку як ти шукав.
До тридцяти п’яти років Асі не щастило: знайомилася, дружила, а потім черговий наречений зникав з поля зору, толком не пояснивши причину.
– Слабка ти, – говорила їй сестра, – і довірлива; мужика треба хапати і не відпускати, а ти його плекаєш, на поводу йдеш, довіряєш у всьому.
– А як по-іншому? Людям треба довіряти, – виправдовувалася Ася.
– Ось ти і довіряла, – продовжувала сестра, – одного подружка твоя забрала у тебе з-під носа, інший сам пішов до своєї колишньої; третій тобі одружуватися обіцяв, а сам дівок в машині катав, а ти йому пельмені до ночі ліпила, годувала його з ложечки.
Ася опускала плечі і мовчала. Все було правдою: не щастило їй з женихами. Але всякий раз як тільки з’являвся на її горизонті черговий претендент, відразу виростали у слабкої жінки крила за спиною. Вона думала про нього, мріяла, уявляла, як щасливо будуть вони жити. І раптом все валилося вщент.
І ось з’явився в її житті Максим. Нехай два рази розлучений, але зате вільний. У перший же тиждень запропонував зійтися: – А потім і розпишемось, – обіцяв він.
Ася стояла біля плити, готувала, зустрічала Максима, слухала його байки про роботу, а сама в основному мовчала, – боялася злякати своє щастя.
Одного разу приготувала вечерю, дочекалася Максима. А він прийшов чимось спантеличений. Сіли, повечеряли; Максим раптом став збиратися. – Куди ти? Залишитися ж обіцяв. Але чоловік відвів погляд убік і сказав: – Піду, справи ще є.
Після того Ася його більше не бачила. Дзвонила, – не відповідав, писала повідомлення, – теж мовчок. І тільки через тиждень, написав їй смс, в якому повідомив, що підозрює Асю в зраді. Самій Асі таке і в страшному сні не могло наснитися: жінки, вірніше неї, важко було знайти. Вона в мужику вся без залишку розчинялася, – так їй хотілося щастя сімейного.
Скільки не дзвонила Ася, так він і не відповів. Розуміла, що звинувачення в зраді тільки привід, а справжню причину так і не дізналася. І тепер Ася сиділа на дивані не рухаючись, відчуваючи повну апатію до всього навколо.
– Ну чого ти крила опустила? – запитала сестра Анюта. – Слабка ти у мене, такі як Максим, знущаються над тобою.
Весь тиждень Ася, приходячи з роботи, лягала і більше нічого не робила, їй не хотілося ворушитися, здавалося, що сил більше немає. – Рок якийсь, – думала вона, – так і залишуся самотньою, нікому непотрібною.
Потім потягнулися звичайні сірі будні: дім-робота. В один з таких днів, коли поверталася з роботи, зіткнулася майже ніс до носа з Ігорем Єремеєвим, з яким п’ять років тому разом працювала.
Ася думала, що він не впізнає її і хотіла пройти повз, але Єремеєв гукнув: – Асю, ти чтого не вітаєшся?
Зупинись, розговорилися, Ігор відразу став скаржитися на життя. Ася за звичкою уважно слухала, вбираючи кожне слово. Через п’ять хвилин Ігор вже запропонував Асі випити кави. Дівчина поспішала, але відмовити було незручно: «Слабка я, – подумала вона про себе, – не можу відмовитися, не можу сказати «ні», знову наступаю на ті ж граблі».
Ася з Ігорем довго сиділи на терасі літнього кафе. Ігор розповів усе своє життя. Розповів, як погано жив з дружиною, як шукав її по подружкам, приводив додому, лаявся, показуючи на п’ятирічну дочку. Але дружина при першій же можливості знову пропадала у друзів. І тепер Ігор живе з донькою. Не пішов черговий раз шукати її, вона потім приїхала, речі зібрала і пішла.
Ася слухала зі сльозами на очах. Її чуйне серце готове було відкритися перед бідою колишнього товариша по службі. Вона запропонувала знайти його дружину і поговорити з нею, напоумити. Але Ігор махнув рукою, сказавши, що все марно, її навіть мати рідна не змогла вмовити. А потім запропонував ще раз зустрітися, сказав, що з донькою прийде.
Ася майже не думала про Ігоря, ніяких планів на його рахунок не будувала. Просто в призначений день пішла на зустріч. Поруч з Ігорем стояла білява дівчинка з косичками.
– Це хто ж тобі такі красиві кіски заплітає?
– Тато, – відповіла дівчинка.
З Ігорем і з його донькою Поліною пробули в парку півдня. І Ася зрозуміла, як їй добре з ними. Прощаючись, сказала: – Хороша у тебе дочка.
– Хочеш удочерити? – запитав несподівано Ігор.
Ася розгубилася від такої пропозиції, не розуміючи всерйоз чи це, але твердо відповіла:
– Так, хочу.
Через місяць Ася переїхала до Ігоря і стала жити під одним дахом з ним і з донькою Поліною. Настало, нарешті, її сімейне щастя. Полінка кликала Асю мамою, радісно бігла, коли вона приходила по неї в садок.
Якось увечері, коли поклали Полінку спати, Ігор підняв дружину на руки і сказав: – Легка ти у мене, слабенька, але ж знайшла сили повірити мені. Я вже й не сподівався, що дружину собі вірну знайду і для дочки маму хорошу. Берегти тебе буду.
Ася наразилася чоловікові в плече, посміхнулася і подумала про себе: «Слабка жінка з крилами». Вона знала, що після кожної невдачі вона, як птах Фенікс, піднімалася з попелу і крила знову відростали. І тільки тому дочекалася свого щастя.
