Мій син одружився в 25 років. І це був не скороспішний шлюб через місяць після першого побачення, і жили молоді окремо від мене, так що в протистоянні свекруха-невістка, мене звинуватити не можна.
- джерело.
-Мама, ми з Юлею вирішили одружитися, — сказав півроку тому син.
Ну вирішили і вирішили, думаю. Справа до цього давно йшло. Зустрічатися з Юлею син почав ще в 10 класі школи, разом надходили в інститут, разом вчилися, разом закінчили.
У молодих були періоди розставання, але почекавши місяць-другий вони завжди поверталися до своїх відносин.
-Так посварилися по-дурному, — ділився син, — а тепер Юля сказала, що все зрозуміла, усвідомила, першої проявила ініціативу. Вирішили ми виводити відносини на новий рівень, будемо сім’ю створювати, вчора подали заяву.
Квартира, в якій потрібно було жити синові з дружиною, дісталася мені від моєї бабусі. Не бозна що, одиничка в спальному районі, але все необхідне там було. Я зробила на сина дарчу.
Розписалися мої молоді без галасливого свята. На весілля і я, і батьки нареченої подарували гроші.
— Машину візьмемо, -сказав син, я давно мрію.
А Юля наполягала на тому, щоб купити квартиру, продавши квартиру мого Пашки. Мовляв, візьмемо в іпотеку відразу двокімнатну.
Але Пашка її переконав: дітей немає, поки і одиничка цілком нормально, а машина дає певні переваги.
Але на хорошу машину грошей не вистачало і тому вирішили взяти кредит. Син працював 3 роки в одній і тій же компанії, а ось Юля за пару місяців до весілля роботу поміняла, тому кредит узяв на себе мій син.
-Ми вирішили, що машину на Юльку оформимо, — заявив Паша, повернувшись з салону, — на мені квартира, а на ній нехай буде машина.
Нічого я синові тоді не сказала, сім’я, живуть, як знають. Хоча по справедливості: на кого кредит, на тому і власність. Але говорити людям на другому місяці сімейного життя про те, що може бути, коли люди розходяться — було б не дуже красиво.
А ще через місяць Паша прийшов додому з речами. Від дружини він пішов. Перший тиждень я не лізла з розпитуваннями, взагалі. А потім син сам розповів, що, виявляється останні кілька років Юля вела подвійне життя.
-Вона одночасно примудрялася зустрічатися з нами двома, — сказав син, — каже, що вибирала. І найприкріше, що з її коханцем я був знайомий, ми навіть товаришували.
Виявилося, що в ті періоди, коли син розлучався з Юлею, вона налагоджувала контакт з другим нареченим, а, помирившись з моїм сином, продовжувала зрідка з ним зустрічатися.
— Запропонував вийти заміж, погодилася, — говорив Пашка, — а виявилося, що Сергій просто не міг їй надати окреме житло, кликав жити зі своїми батьками. А ти як раз квартиру на мене оформила.
Юля відкритим текстом визнала, що наполягала на іпотеці, щоб потім розділити квартиру. Та й на оформленні машини на своє ім’я теж наполягла невістка.
-Син, — кажу, — як же так, у неї, значить, всі ходи були давно прораховані? Як же так вона з тобою вчинити хотіла?
Виходить, що зустрічатися з дівчиною можна багато років, та так і не вийде дізнатися її по-справжньому?
Через тиждень Юля з’їхала з квартири мого сина. Забрала свої речі. Я намагалася порадити Паші, що машину можна поділити, як і кредит, але він махнув рукою:
— Нічого мені від неї не треба. Кредит закрию, машину наживу. Нехай їздить і пам’ятає, як підло вона зробила. Так я думаю, що і Сергій — не її варіант, може буде з ним зустрічатися, і когось ще собі знайде.
Син повернувся до мене, в однушку ми пустили квартирантів. Всі гроші і на кредит, і на те, щоб син купив ще одну машину.
Так я думаю, що і правильно, чоловіка виховала, раз не став ділити майно з дружиною-зрадницею.
Мене інше хвилює, як у Паші тепер життя складеться, після такого-то опіку.
