Попри бажання восьмилітньої Аліни жити з татом, який виховував її впродовж останніх шести років, судді вирішили, що дівчинка має залишитися з матір’ю. Відтак ось уже чотири роки між подружжям триває запекла війна.
ШІСТЬ РОКІВ ДОНЬКА ПОТРІБНА БУЛА ЛИШЕ БАТЬКОВІ
Розповідає Олександр, тато Аліни…
– Кілька тижнів тому мою доньку Аліну, всупереч її волі, забрали зі школи працівники дитячої кримінальної міліції та її біологічна мати. Про це розповіли однокласники. Дитину кинули в машину й вивезли з міста. Відтак три тижні моя дівчинка ніде не навчається, ні з ким не спілкується. Маю підстави припускати, що вона перебуває під дією психотропних препаратів, бо не впізнає дітей, з якими товаришувала ще змалку.
Мої звернення у різні інстанції – все кануло в небуття. Замість з’ясувати, що з дитиною, мені кажуть: «Мати не бажає, щоб донька з вами спілкувалася…» Якось я дізнався, де вона перебуває, зателефонував до дитячої кримінальної міліції й мені відповіли, що самі розберуться, це не мої клопоти. Я таки приїхав до тієї квартири й попросив, щоб мені дозволили поговорити з донькою. Але нам так і не дали поговорити… Правники, до яких звернувся, заявили, що ця справа безперспективна, бо я програв суд…
МАМА БУЛА З ІНШИМ ЧОЛОВІКОМ…
– Річ у тому, що я справді програв два суди: районний та обласний. Вони вирішили відібрати у мене доньку, за яку я судився чотири роки. До цього (доньці вісім з половиною) мати прожила з нами загалом рік. За цей час жінка 32 (!) рази йшла від власної дитини. Після того як зрозумів, що життя з цією людиною неможливе, наші стосунки стали епізодичними.
Вона приходила в сім’ю переважно по гроші, зрідка – поспілкуватися з Аліною, а сама жила у своєї матері. Так минуло майже три роки. Новорічної ночі ми з донькою пішли привітати маму зі святом, але сюрпризу не вийшло: заставши у неї чоловіка, побажали щастя й сказали, що більше не зазіхатимемо на її спокій.
Відтак жінка першою подала на розлучення, щоб відсудити дитину. Через півроку подав зустрічний позов, тож відібрати доньку їй не вдалося. Згодом вона пише доповнення до заяви, що я нібито вкрав у неї дитину. Але, як виявилося, жодного документа про це нема. Втім уже на котрому засіданні судді чомусь взяли до уваги статтю, де йдеться про те, що коли один із батьків силою відібрав дитину, то її потрібно повернути тому, з ким вона до цього перебувала.
Я не знаю, яким чином правники застосували цю статтю, бо є свідки, що весь цей час нас із донькою викликали на допити в міліцію, тому всі знали й бачили, з ким вона проживала… До того ж дитина на суді висловила власну думку. Суддя усе це проігнорував й ухвалив рішення відібрати у мене доньку.
Колишня дружина й свідків підкупила, що розповідали всілякі нісенітниці. Приміром, вони бачили, як Аліна бігла до мами й кричала: «Я хочу жити з тобою, а не з татом!» Я запитав, коли це було, на що почув: «6 років тому». Але ж тоді дівчинка тільки народилася… Тому за день до рішення суду ми з Аліною переїхали в інше місто, там я влаштував її в школу, де вона швидко знайшла друзів. Але щастя тривало недовго: три тижні тому мама силоміць забрала дитину…
АБО В МОГИЛУ, АБО В ТЮРМУ…
…Коли я зайшов до апеляційного суду, то на столі в судді вже лежав папір, щоб рішення районного лишити без змін. Вести полеміку було годі… Зізнаюся, що за чотири роки, впродовж яких тривала тяганина, можу подякувати лише двом людям, яких наразі звільнили…
У нашій історії мама намагається завдяки дитині заробити грошей, вона не соромиться, провадить безкарну політику знищення доньки як особистості. А я ж постійно возив до неї Аліну, щоб вони спілкувалися.
За шість років колишня дружина Ірина, за її власними свідченнями в суді, витратила на доньку аж… 150 доларів! А вчителі Аліни стверджують, що за перший рік навчання дитини у школі вони бачили матір лише тричі. При цьому дівчинка ховалася від неї під парту, повторюючи, що мама буде її бити…
Отже, дитина потрібна матері лише для того, аби, як заявляє сама колишня, розорити й знищити мене. Її завдання – максимально ускладнити моє життя. Підозрюю, що мене двічі намагалися убити: спочатку я зазнав тяжких тілесних ушкоджень внаслідок наїзду авто, згодом ледь не загинув від ін’єкції «медпрацівників».
Крім цього, мені приписали епілепсію, втім і цей діагноз раптово зник. Хотіли посадити, двічі незаконно звільняли з роботи… Крім того, за мене підписали й виконавчий лист про те, що передав дитину матері через суд. Я наполіг на слідстві, і виявилося, жодного листа немає. Тож дотепер колишня бігає й наголошує, щоб мене посадили. Уже й суд виграла, й дитина з нею, а от мене – або в могилу, або в тюрму…
Аліна: «Я ВІД НЕЇ ВТЕЧУ!..»
Ще коли дівчинка жила з батьком, тележурналісти запитали її думку. Ось що вона відповіла на камеру: «По-моєму, дитина сама має обирати, з ким жити, її не повинні змушувати… Вона мені не мати, я так вважаю, бо з дитинства мене не доглядала. Я від неї втечу… до тата…»
ЯК РОЗЛУЧЕННЯ ВПЛИВАЄ НА ДИТИНУ?
Діти завжди дуже страждають, коли руйнується сімейне вогнище. Навіть якщо поділ родини чи розлучення відбувається чемно й поштиво, це неодмінно спричиняє психічний надлом, сильні переживання. Вони вельми переймаються відсутністю батька чи матері, хоча можуть і знаку не подавати.
Зазвичай після розлучення тато (чи мати) таки навідує дитину, і це завше її глибоко хвилює. А якщо ще й виявляє до кровиночки любов та великодушність, тоді розлучення для дитини ще більш болісне і незрозуміле. Відтак вона з недовірою ставитиметься до того з батьків, із ким зосталася жити.
Якщо ж тато (мати) тримається відчужено, дитина почне запитувати себе, чому власне вона має з ним (нею) бачитися, тож у результаті в дитини може зародитися комплекс провини.
У дітей часто псуються стосунки й з товаришами через недоречні запитання, плітки та її небажання відповідати на розпитування про батьків.
