Київщина пам’ятає: Василь Кошелєв із Тетіївщини поліг смертю хоробрих у Харківській області

Заступник командира бойової машини, навідник-оператор 2-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону в/ч 2167 Василь Кошелєв загинув 22 квітня 2022 року в запеклому бою поблизу Золочева на Харківщині

Народився Василь Кошелєв 15 вересня 1997 року в селі Катеринівка на Черкащині в селянській родині, де, крім нього, є ще дві доньки. Після закінчення школи здобув професію маляра-штукатура в місті Сміла. Коли юнаку виповнилося 18 років, пішов служити до війська, згодом підписав контракт і три роки служив у ЗСУ в місті Коломиї. Удома на нього чекала дружина Ольга та дві донечки – п’ятирічна Іринка та дворічна Валерія, а найкращим відпочинком у вихідні дні для Василя була риболовля. Із майбутньою дружиною юнак познайомився на роботі в Києві.

Пише - джерело.

Із першого дня повномасштабного вторгнення – 24 лютого – Василя мобілізували, але він не встигав добратися до своєї частини, тому його та інших воїнів, що опинилися у схожій ситуації, зарахували до 72-ї ОМБР. Воїн пройшов багато фронтових доріг у Донецькій та Луганських областях, а також на Сумщині. Не стало Василя на Харківщині… Подробиць останнього бою та загибелі героя є небагато. Відомо тільки, що екіпаж не встиг урятуватися із палаючої БМП…

Про Василя розповідає Роман Дорожівський, старший лейтенант, командир взводу, де служив Кошелєв:

Василь служив оператором-навідником на БМП-2, у якій він і загинув при штурмі міста Золочів на Харківщині. Василько завжди був усміхнений і життєрадісний, як би важко не було, чим і відрізнявся від інших. Завжди жартував і дуже сильно любив свою сім’ю, своїх дівчаток. Ми з ним жили в одному підвалі в селі Гоголів і він завжди допізна в телефоні дивився фото та відео своїх донечок, тішився, ділився планами на майбутнє. Підгодовував домашніх тварин, яких господарі змушені були залишити напризволяще, бо через бої довелося виїхати із дому. Але Господь розпорядився по-іншому: 22 квітня 2022 року Василько героїчно загинув. Через декілька днів мені довелося повідомити його родині про смерть батька, і найважче було чути в гучномовці голос його молодшої донечки, яка гукала: “Тату, тату!” А він вже ніколи її не приголубить…
Василь дуже любив своїх дівчаток, купав малечу, водив до дитсадка, був добрий і уважний, а діти відповідали йому взаємністю, навіть не сідали їсти, якщо тата поруч не було. Вони і досі не знають, що тато загинув та чекають його додому…

Вічна слава герою, який віддав життя за свободу та незалежніть України!