– Та щоб тебе шляк трафив! – горланила на всю вулицю тітка Женя, волочучи за комір сина, що ледве тримався на ногах. – Оце Господь синочка послав, оце кара на мою бідну голову!
«Втюрився» у шефову коханку
Він мав за плечима хорошу освіту, влаштувався на престижну роботу, та в одну мить життя пішло коту під хвіст. А почалося усе з Маші, колежанки. Вона теж прийшла на фірму з університету. Проте брала штурмом роботу не знаннями, а одним місцем. Шеф поблажливо ставився до її постійних запізнень, закривав очі на прогули. Бувало, на нараді гримне на Машу при всіх, аж запіниться зі злості, а увечері вже веде дівчину кудись під ліктик на каву. Чим закінчувалися їхні посиденьки, усі здогадувалися. Особливо після того, як одного разу в офіс, наче фурія, влетіла шефова дружина й влаштувала розгон. Та привселюдний скандал зовсім не вплинув на директора – він як віявся вечорами з ким хотів, так і далі це робив. Правда, вже не з Машею. Тож дівчина змушена була шукати того, хто далі прикриватиме усі її грішки. Цим бовдуром і став Андрій.
Як він повівся на цю аферистку, ніхто в офісі зрозуміти не міг. Колеги відверто казали Андрієві:
– Та май ти хоч якусь чоловічу гордість! Вона з шефом шури-мури крутила, а тепер з тебе шнурівочки в’яже. Нащо тобі той затасканий «секонд-хенд»? У нас є Оля, Ілона, Світлана – дівчата незаміжні, хороші. Придивився б краще до них. Он, Олі ти точно подобаєшся.
Та Андрієві душа лежала тільки до Маші. Особливо після того, як та одного вечора попросила хлопця допомогти їй з документами. Потім так йому «подякувала», просто на робочому місці, що від блаженства мало не втратив свідомість. Це відчуття тягнуло до дівчини магнітом. Він швидко став Машиним рабом – робив усю роботу за себе і за неї, а вона й далі дозволяла собі прогули. Тепер перед директором за кохану просив Андрій.
Пішов у двірники
Тітці Жені Маша ой-як не подобалася. Вона не раз повторювала синові:
– Ти іншої хвойди, пристойнішої, собі знайти не міг?
Андрій вигороджував дівчину, переконував, що мати помиляється. Поки одного разу не застав її з іншим. Маша прогулювалася з високим, поважного віку незнайомцем торговим центром. Мала на плечах накинуте дороге хутряне манто. Супутник тримав дівчину за талію, шепочучи щось на вухо. І за мить вона вже так пристрасно його цілувала, що Андрій з відразою відвернувся. Він усю ніч обдумував, якими словами розпочати з Машею розмову, як делікатніше їй зізнатися про те, що бачив. Та такої нагоди хлопцеві не випало. Наступного дня дівчина не з’явилася в офісі, а увечері на секунду забігла в бухгалтерію за розрахунковими. Андрій від знайомих чув, що переїхала з новим залицяльником, який її обожнює, в інше місто.
Тоді й полетіло все шкереберть, бо ні про кого іншого Андрій навіть думати не міг. Після роботи йшов у найближчу забігайлівку перехилити кілька чарок горілки. Добряче захмелівши, повертався додому, і в його очах постійно стояла Маша – її кучері, грайливий погляд, пухкенькі губи, які робили з ним дива. Напідпитку він ніби знову поринав у ті миті блаженства, а прийшовши до тями, шукав чергові сто грамів, аби продовжили його «сон». Став перехиляти чарку просто на робочому місці – і його дуже швидко звільнили. Куди було податися молодому п’яничці? Ніде таких з розпростертими обіймами не чекають. Зміг влаштуватися лише в жек двірником.
Зранку мів вулиці. Та тільки здавав зміну – біг до першого бару, що відчинявся, і пив. Коли грошей не вистачало – купував на базарчику у бабусь «паленку». Від неї потім страшенно боліла голова, вивертало шлунок, та відмовитися від напасті не міг. Його сковувала страшна залежність. Мати дивилася на сина, й очам повірити не могла, що така біда сталася з її дитиною: спитий, небритий, смердючий… Не раз шукала його вечорами по вулицях, аби під руки дотягнути додому. Боялася, щоб хто не скалічив чи взимку на смерть не замерз. Зрештою і їй усе це остаточно набридло, і вона махнула рукою:
– А, будь що буде… Скільки вже можу тягнути те все на своєму горбі.
Відтоді стала сина так пиляти, що він почав з дому йти на кілька днів, а потім і взагалі зник.
Несподівана зустріч
Андрій же настільки опустився, що пішов під церкву милостиню просити!
– Дивись, яке молоде, а вже синє, – більшість кидала докори в його адресу.
Та йому до тих слів було байдуже. Розгублено дивився у натовп, що проходив повз храм, і кожному намагався під носа підсунути свою баночку з-під консерви, аби кинули хоч кілька копійок. Коли бачив, як хтось виймав з гаманця купюру, аж руки трусилися. Нарахувавши двадцятку, кидав свої «заробітки» і біг по чекушку. Напившись, повертався назад під храм, щоб заснути на лавці у сквері.
Якби не Оля, колега з попередньої роботи, певно, таки пропав би Андрій. А дівчина випадково звернула увагу на безхатька, що сунувся, хитаючись, перед нею.
– Поступіться, пройти не можна, – голосно сказала йому у спину.
І коли той обернувся, сп’яну не розчувши, що від нього хочуть, Олі аж заціпило: в обшарпаному волоцюзі вона впізнала Андрія.
– Дамочко, дайте п’ятьорочку, – попросив той, досі не впізнаючи недавню колежанку.
Оля дістала з гаманця п’ять гривень. Простягнула купюру Андрієві, і він щасливо засунув її у кишеню своїх засмальцьованих штанів. Хотів уже йти, та дівчина спинила.
– Не впізнаєш? Я Оля, ми разом працювали, – почала розмову.
Андрій знітився. При згадці про роботу в очах знову промайнула постать Маші, її кучері та пухкенькі губи. Від тих спогадів аж розплакався.
Оля не покинула Андрія напризволяще, привела його додому, відмила, нагодувала, одягнула. І перед нею знову стояв той самий хлопець, до якого ще не так давно тягнулася душа. Скільки вона виплакала через те, що Андрій не звертав на неї увагу, а зв’язався з вертихвісткою Машкою. «Тепер щастя свого не проґавлю», – була впевнена.
Вона стійко витримала усі випробування: запої, кодування і зриви, повторне лікування, і врешті святкувала перемогу. Андрій перестав пити й одного разу сказав таке омріяне «люблю». Тепер у подружжя невеличкий, зате власний бізнес, двійко дітей. Мають свій дім, у якому доживає віку й старенька Андрієва мати. Про Машку чоловік уже, мабуть, й не згадав би, якби… одного разу не побачив її під церквою, де колись стояв сам. Нещасну, обшарпану, з банкою з-під консервів, на дні якої лежало кілька монет. Дістав сотню, вкинув їй і поспішив геть. Не від жалюгідного її вигляду тікав, а… подалі від гріха.
