Зустрівшись після 60-річної розлуки зі своєю коханою – уродженкою кривого рогу Мокриной Юрзук, італієць Луїджі Педутто кожен серпень приїжджав до неї в гості.
Луїджі збирався провідати свою Мокрину і в нинішньому році. Але за кілька днів до чергового візиту в Україну серце 91-річного закоханого зупинилося.
- джерело.
Закохані зустрічались у серпні
В гостах у Мокрины Андріївни побував журналіст «Вечірки». Рідні поки не повідомили 93-річної бабусі про смерть Луїджі. Як передати таку гірку новину? Як розповісти, що серце, в якому кілька десятиліть пульсувало аж ніяк не боязке почуття, заспокоїлося навічно?
А тут, в Вирабово, багато встигли познайомитися з закоханим італійцем, завдяки якому Мокрина Юрзук стала місцевою знаменитістю. У скромному криворізькому передмісті всі знають, як проїхати до «української італійці». А її старенький (напевно, вдвічі старше господині) будиночок по вулиці Лавочкіна, здається, наскрізь просякла італійським духом. На стінах – католицькі картинки-листівки, які Луїджі привозив з Апеннінського півострова, і фотографії, на яких закохані були разом. Навіть двері в будинку скриплять по-італійськи: «Ариве дерчи, ариве дерчи». А в мелодії протягів вгадується шубертівська «Аве Марія».
Постарів не тільки будинок Мокрины Андріївни, але і її колись квітучий сад. Горіхи вже рідко радують важкими плодами, а за городом доглядати нікому. Але з появою Луїджі прийшло в запустіння господарство точно окропляли святою водою. Італієць косив траву, із задоволенням ходив по магазинам, допомагав усім, чим міг.
– Він сам ходив у магазин, сам готував, клопотався по господарству, – розповідає донька Мокрины Юрзук Надія Іллівна. – Адже у нього в Італії теж свої справи. Він швидко познайомився з нашими сусідами, продавцями місцевих магазинів. Але до української кухні так і не звик. А ось Кривий Ріг йому дуже сподобався. Мовляв, великий діловий місто, не те що якийсь там Неаполь.
Кожен серпень Луїджі Педутто поспішав прожити невдалу сімейне життя, надихатися щастям, яке було так близько і так можливо майже сімдесят років тому.
Війна зблизила і розлучила
Кожному з нас при народженні дали ім’я, яке потім багато в чому визначило подальшу долю. Ім’я-оберіг. Здавалося, що людина з таким ім’ям не може бути нещасний. Ну а раніше вважали, що такі імена назавжди позбавлять від нечистої сили і відженуть злих духів. Так одного разу народжену в Хмельницькій області дівчинку назвали Мокриной. Вважалося, що Мокрина – ім’я ангела-хранителя, який все життя буде оберігати людину. Втім, сама Мокрина Андріївна досі не надає цьому особливого значення і ім’я своє не дуже-то любить.
– Маму в церкві так записали, воно їй не дуже подобається. Всі звуть її Марією, – розповідає донька Мокрины Надія Іллівна.
Тим не менш, схоже, ангел-хранитель справді прихильний до криворожанке. У рідному селі вона зустрічалася з хлопцем, і коли окупанти вивезли її в Австрію, Мокрина і не знала, що вагітна. Першу дочку, Надійку, народила в 1943-му в 23-річному віці у німецькому таборі.
– В бараках, де нас тримали, було дуже холодно, і офіцери, бачачи моє становище, змилувалися – перевели на віскозні фабрику поруч з лікарнею, – згадує Мокрина Андріївна. – З Луїджі ми познайомилися, коли я народила Надю. Але поговорити у нас не виходило – я не розуміла італійського, а він знав усього лише пару-трійку російських слів. Тому ми тільки перезиралися і посміхалися.
Але почуття сміялося над перешкодами. Закохані раділи один одному і, здавалося, дихали одним подихом. Так тривало два чарівних (незважаючи на війну) року. На чужині хлопець і дівчина допомагали один одному у будь-яких дрібницях: Мокрина носила своєму Луїджі їжу, а він, працюючи ночами, шив для коханої капелюшки і модний одяг. За цей час українка і італієць зблизилися настільки, що не уявляли собі життя порізно. Проте доля розпорядилася інакше: після закінчення війни Мокрину відвезли на батьківщину. Луїджі хотів забрати дівчину з собою до Італії, але радянські офіцери не дозволили. Наостанок квапливим почерком на клаптику паперу вона написала Луїджі свій український адреса. Від улюбленої залишилося тільки ім’я і ці декілька рядків.
Після війни вийшла заміж і народила двох дітей
Після війни дівчина з донькою повернулася в рідне село. Там з батьком Надії життя не склалася Мокрины. Він незабаром одружився і поїхав. А молода мама завербувалася працювати на Криворіжжі.
– Я три роки жила у бабусі, а мама працювала в Кривбасі на залізниці, – розповідає Надія Іллівна. – Взимку вона грузила руду в вагони і пересыпала її вапном, щоб не замерзла. Там познайомилася з хорошим людиною, Василем Петровичем, за якого і вийшла заміж. З інтервалом у десять років – у 1950-х і 1960 роках вона народила двох дітей – моїх брата і сестру.
Василь Петрович працював вулканизатором і користувався повагою земляків. У сімейному житті Мокрина Андріївна була щаслива. Згадувала вона свого італійського коханого?
– Якщо б ми зустрілися з Луїджі після війни, можливо, життя склалося б інакше ми жили б в Італії, але все сталося, як сталося, – зазначає Мокрина Андріївна.
Луїджі на батьківщині теж одружився, у нього народився син. А 15 років тому Луїджі Педутто овдовів. І почуття до української дівчини знову охопило палке серце. Виявилося, що любов, народжена в сорокових фатальних, не вмерла, а тільки на час примолкла. Як і личить справжньому лицареві або казковому герою, Луїджі Педутто зробив все можливе, щоб знову зустрітися з Мокриной. Він їй писав за вказаною у записці адресою, але чомусь листи не знаходили адресата. І тільки дев’ять років тому наполегливій італійцеві нарешті пощастило. Це трапилося в московській телестудії передачі «Жди меня» у 2004 році. Коли Луїджі показали невеликий відеоролик про життя Мокрины, він заплакав від щастя. «Вона! Це вона!» – вигукнув літній чоловік і впав на коліна прямо в студії… Через кілька хвилин у павільйоні з’явилася сама Мокрина. Закохані не могли розімкнути обійми кілька хвилин, після чого домовилися зустрітися вже на батьківщині кожного.
Для щастя немає меж
І Луджи стримав слово. Протягом і восьми років він приїжджав у гості до коханої в криворізьке Вирабово, де в скромному старенькому будинку живе його перша любов. А одного разу італієць запросив кохану в свій Кастель-Сан-Лоренцо. Вони разом їздили на екскурсії, обідали в затишних ресторанчиках, а в один з вечорів при свічках Луїджі зробив Мокрине пропозицію. Попросив залишитися в Італії. Але…
– Там навколо гори, гори, – згадує Мокрина Юрзук, – їх там більше, ніж у нас дерев. Ну куди там залишатися, якщо ми вже старі… Я вже така негідна. Хвора на всі кістки. На всі суглоби. Ми зустрілися адже через стільки років.
У недавньому інтерв’ю журналістам Луїджі розповів, що обов’язково приїде до коханої і в серпні 2013 року і проведе з нею два тижні. Спілкуватися можна без словника. Він трохи говорить по-російськи, вона згадує німецький. Луїджі дуже любить співати, а Мокрина йому підспівує, адже у неї теж хороший голос. Він співає по-італійськи про кохання, вона – українські пісні. І теж про кохання. До приїзду Луїджі залишалося лише кілька днів…
У травні нинішнього року всеперемагаюче почуття Луїджі і Мокрины відобразили в Маріїнському парку української столиці скульптори Григорій Костюков та Олександр Моргацький. Луїджі Педутто тоді прилетів в Україну спеціально заради такої надзвичайної події. Перерізавши стрічку, він промовив: «Ще в школі мій учитель казав: пам’ятай, якщо в твоєму житті будуть важкі часи, потім завжди буде нагорода. Ось зараз мені здається, що я отримав цю нагороду!».
Мокрина Андріївна не змогла приїхати в Київ в травні, але Луїджі дуже хотів ще раз прилетіти в Україну, відвідати свою першу Мокрину і разом з нею приїхати в Київ, щоб показати їх «Історію кохання».
Втім, їх любов вже сама стала історією. Легендою, яку будуть переказувати одному нащадки закоханих. Ця легенда розчинилася і надихнула простір, з’єднало одного разу люблячі серця. І всякий раз, коли звучить знаменита «А?ве Марі?я», представляється, що італієць-католик пояснюється в любові православної християнки Мокрине, яку багато хто називає Марією.
Текст: Олександр Розумний.
