У нашому випадку можливі лише антагоністичні вибори. Тут можна голосувати лише проти. Тут кожні вибори – це загроза реваншу й відкату.
- джерело.
Тут кожні вибори – як віагра для імпотента. Нашого виборця роками тренували якраз для цього, привчали до моторошного страху все втратити, а отже, вимикати “раціо” і навпростець бігти в обійми до свого меншого зла… Про це у дописі Остапа Дроздова. “Свою думку про 2-й тур окремо публікую тут. А коментарі інших експертів – у прикріпленому тексті. Питання від УКРІНФОРМ звучало так: Що б ви порадили обом – Зе і По – робити напередодні 2-го туру? На що зважити, де підлатати, де змінитися, на чому пограти?”.
Заодно й кілька слів про самі вибори дозволили сказати. Формат коментаря передбачає деяку аналітичність, тому емоційну складову я залишу для своїх подальших дописів. А наразі так: – Симптоматично: цього року ми святкуємо 20-річний ювілей зухвалої, проте вкрай дієвої технології, ім’я якій – залякування електорату кінцем світу і спонукання до свідомого вибору меншого зла. На превеликий жаль, ми настільки інфантильний народ, що досі, з 1999 року (кучма-симоненко), живемо в дитячій казці про страшного “бабая”, який ось-ось вилізе з темряви. Всі політики, які останні 20 років незмінно процвітають біля державного “корита”, процвітають тільки тому, що на кожних виборах завжди з’являвся рятівний “бабай”. Головна мета – залякати ним народ і змусити погоджуватися на менше зло. Другий тур між Зеленським та Порошенком – апофеоз цієї технології, квінтесенція політичної ущербності України як держави, яка електорально деградує, причому стрімко. У нашому випадку можливі лише антагоністичні вибори.
Тут можна голосувати лише проти. Тут кожні вибори – це загроза реваншу й відкату. Тут кожні вибори – як віагра для імпотента. Нашого виборця роками тренували якраз для цього, привчали до моторошного страху все втратити, а отже, вимикати “раціо” і навпростець бігти в обійми до свого меншого зла. Вибори-2019 – найбільш стервозні вибори в історії України, а другий тур – найбільш розпачливий. Всю країну поставлено “на розтяжку” між авантюрою і корупцією. Вибирайте! “Зешибісь” який прогрес нації! “Бабай” прийшов до обидвох таборів. Тут не важливі програми, обіцянки й курси – тут важлива темінь, в якій живуть обидва “бабаї”. А тепер усі уважно стежать за руками ілюзіоніста.
Третині виборців не потрібно нічого знати про свого “Зе”, тому основне завдання Зеленського в наступні два тижні – нічого не робити, ні в якому разі не руйнувати віртуального образу і не виказувати свого реального обличчя. Ніяких дебатів. Ніяких живих інтерв’ю. Ніяких онлайнів. Діджітал-компанія повинна прийти до свого логічного кінця, себто країна повинна купити образ, а не особу. І вже навіть не обов’язково віддавати крісло прем’єра Юлії Тимошенко. Якщо не станеться карколомного форс-мажору – Зе спокійно може дібратися до нежданої булави на інерції свого фан-клубу + ситуативних “протипорохів”. У Порошенка ситуація діаметрально протилежна.
Він повинен увімкнути всі свої ресурси. Грати на протистояння. Тиснути на панічний страх. Вдаватися до шаленого адмінресурсу. Словом – технологічно діяти як «Янукович на стероїдах». При цьому картинно подавати себе ультраєвропейським сильним лідером, який випромінює солідність на противагу “приколізму” опонента. Без заборонених і сумнівних прийомів цього неможливо досягнути. Не виключаю безпрецедентного “договорняка”. Варіантів безліч, але всі вони впираються в один: Порошенко іде ва-банк, і спрогнозувати його дії майже неможливо. Інтрига другого туру полягає не в тому, чи Зе розгубить свій електорат, а в тому, наскільки далеко готовий піти По. А в суспільстві тим часом намічається грандіозна битва непритомних проти заляканих. Я саме так бачу драму 2-го туру: непритомні проти заляканих. Найбільше шкода здорової частини суспільства, яка поважає свою гідність і не погоджується на вимушений вибір між авантюрою і корупцією. Вони вже програли. Їм уже заготовані прокльони від заляканих. Ну, що ж, це не вперше. Зрештою, хтось же мусить бути над, аби зверху дивитися на світ, а не з дна”.
