Cтаж мого сімейного життя поки ще невеликий – один рік і два місяці, але я вже зі стількома проблемами зіткнулася, що не знаю, як бути далі. Коли я заміж виходила, все здавалося простим і зрозумілим: ми любимо один одного, і тому все у нас буде казково добре.
- джерело.
Завдяки батькам, матеріальних проблем у нас практично немає. Роботи і зарплати у нас хороші, і навіть, незважаючи на кризу, положення стабільне. Здавалося б, живи і радій. Я і раділа якийсь час після весілля. Але виявилося, що сімейне життя – це зовсім не так, як здається нам, дівчатам до весілля.
Я-то думала, що буде все, як було, тільки ще краще, тому що не треба буде розлучатися. А що може бути більшим щастям, коли кохана людина поруч? Якийсь поет, не знаю, сказав: «Обличчям до обличчя обличчя не побачити » Ось і у нас так сталося, що, коли ми стали весь час разом, на перший план вилізли якісь дрібниці, яких раніше я не бачила. Причому, дратують вони жахливо!
Я розумію, що це не має значення, але якщо кожен день неприємне, то настрій псується. А мені не подобається, як він їсть, як свої речі розкидає, як чухаєтся за столом прямо, та ще мене просить почухати. До весілля він був такий стриманий, інтелігентний, а зараз вдома розслабляється по саме нікуди. А коли я зробила йому зауваження, він у відповідь сказав, що вдома кожна людина повинна бути сама собою.
Ось я тепер і замислююся, за кого ж я заміж вийшла, якщо він – такий, як вдома, а не такий, яким був, коли залицявся? А ще замислююся, що далі буде? Поки дітей немає, поки домашні справи у мене мало часу віднімають, і я працюю, поки ми можемо кудись ходити, їздити. А якщо дитина з’явиться, так я буду прив’язана до будинку на кілька років!
Я багато прочитала з розповідей жінок просто жахнулася – така похмура картина сімейного життя намальована. І зради в ній, і байдужість, і пuяцтво, і багато ще чого. Що ж таке виходить – заміжня все так погано? Що ж це тоді за життя? Невже все найкраще – це ось до весілля, коли закохуєшся, зустрічаєшся, віриш в якісь чудеса і в щастя? А потім, після РАГСу все кудись дівається.
Я боюся своїх думок, але все частіше замислююся, що мені не подобається те, як ми живемо. Не подобається, що чоловік мало звертає на мене уваги, що перестав дарувати милі дрібнички, як раніше, що спокійно може залишити мене у вихідні і піти до друзів, що не соромиться мене абсолютно (про деякі речі соромно навіть говорити вголос). Так розумію я, що йому потрібно і розслабитися, і особистий час, і друзі теж. І у мене є подруги, але така різка зміна – невже так буває ??
Подруги кажуть, що у всіх так і ще пророкують, що він зраджувати почне. Я спочатку сміялася, а потім побачила, як він, випивши в новорічну ніч, обнімався і цілувався з моєю подругою. Я з тих пір на подругу дивитися не можу, а йому скандал влаштувала. Так він взагалі всерйоз не прийняв, говорить, що це ж по-дружньому і тому що випив, наче випивка все виправдовує і прощає.
Ось і зріє у мене питання – що таке сімейне життя? Невже воно все складається з ось таких ситуацій і проблем? І при цьому жінка, як пишуть, повинна все терпіти, все робити, щоб не розподобатися, встигати і за собою стежити, і щоб в будинку все в ажурі, і працювати, і рости культурно, і так далі?
А що повинен чоловік тоді? Він так і буде колупати в носі за сніданком, поки я перед ним у спокусливому вигляді крутитися буду? І вирішувати – подобається – не подобається? А якщо ця набридла, так піду до іншого, тому що полигамність чоловіків все виправдовує?
І навколо всі так живуть – ось жах ?! Це ж скільки життя попереду, і все без просвіту ?! Ні, я розумію, що в сімейному житті є будні і свята. Але чому так мало свят, і чим далі, тим їх менше і менше ?? Чому з усіх боків твердять, що дружина повинна чоловіка утримувати, повинна бути мудрою, терплячою, винахідливою? Звідки і яким чином цей борг накопичитися встиг?
Ліка
